Після появи в Сєверодонецьку, Лисичанську та Рубіжному перших патрульних машин Національної поліції викликів від населення стало вдвічі більше. Власний кореспондент «Урядового кур’єра» вирішила почергувати разом із поліцейськими, щоб з’ясувати, як ставляться до нової служби в регіоні та з якими проблемами до них звертаються люди.
П’ятиповерхівка на центральному проспекті Сєверодонецька. Перший сніг накриває кольорове — червоне й жовте, мідне й золоте листя. На дверях під’їзду оголошення: «Босота, зачиняй двері, бережи тепло». Екіпаж Олександра Атабаєва та Олександра Голощапова того дня патрулює 105-й квадрат. І я разом з ними. Це наш перший виклик.
Сорокарічний Роман прийшов додому після нічної зміни й побачив дружину зі свіжими синцями на руках. Сестри Наталії, яка приїхала з рідного села Підгорівка в місто, у квартирі не було. Сумочка, мобільний телефон, паспорт валяються за фіранкою. Куди поїхала родичка, дружина не знає. Що робити? «Ми відпочивали на «кочегарці», це біля «Пантеону», — твердить жінка, яка ще не зовсім протверезіла. Однокімнатна квартира майже повністю зайнята ліжками з несвіжою постільною білизною. Сісти пропонують на стілець з емблемою відомої марки пива. Меблі явно відслужили на літньому майданчику, перш ніж потрапити в цей дім.
«Ми приїхали до нас, але той Сашко почав права качати та погрожувати, що покличе свою «братву». А я йому кажу: ти моєї «братви» не знаєш, кого треба, сама покличу. Тож Наташка поїхала з ним, — насилу згадує родичка. — Мій батько колишній міліціонер. Ви в таксі зателефонуйте, куди вони вирушили. Вам вони скажуть, а нам не говорять!»
Брат розповідає, що Наталя приїхала з грошима на операцію для доньки. Йому ніяково за лайку дружини й усю ситуацію. Час від часу дзвонить його мобільний. Він коротко кидає в трубку: «Мамо, я пізніше зателефоную». Інспектори патрульної служби просять написати пояснювальну записку та заяву про зникнення людини. Але де шукати 36-річну жінку в багатотисячному Сєверодонецьку?
Навіщо поліцейському психологія?
Поставила запитання: як стають правоохоронцями? Олександр Атабаєв дізнався про набір у патрульну службу Нацполіції, коли працював в одному з найкращих ресторанів Харкова. Хлопчина закінчив фізико-математичний клас у рідному Лисичанську, вступив до харківського вишу, щоб стати IT-фахівцем. І тут почалася АТО. З ризиком для життя збирав інформацію про ситуацію на східному фронті для одного з найвідоміших українських сайтів. Волонтерив. І ось — новий шанс.
А чи змінився рідний Лисичанськ за ці два особливих роки? «Мабуть, таки ні, — відповідає Олександр Атабаєв. — Хоч багато хто поїхав. Загалом же люди стали обережнішими. Ми виїжджаємо на виклики зазвичай до не успішних. Але пам’ятаю, що кілька років тому було дуже багато п’яниць у дворах, на лавочках, на дитячих майданчиках. Тепер чоловіки так розслаблятися собі не дозволяють. Щоправда, ввечері мало людей на вулицях. Ніхто не прогулюється».
«Це тому, що у Лисичанську ще й темно, майже немає освітлення на вулицях, — приєднується до розмови його напарник інспектор екіпажу рядовий Олександр Голощапов. — Але хіба то темрява?»
Олександр Голощапов уперше з темрявою познайомився в шахті Мельникова, на практиці під час навчання в Лисичанському гірничому технікумі. «Перші два тижні, коли піднімався на-гора, не міг зрозуміти, де був. Дико було усвідомлювати, що перебуваєш на глибині 880 метрів під землею. Там незвично все. Ідеш сам-один, світло тільки від коногонки. Лише під землею таку темряву можна побачити, — згадує Олександр. — Шахта — це зовсім інший світ, де свої закони. А люди дуже хороші».
Він закінчив технікум із червоним дипломом. Потім пішов учитися в Донецький національний технічний університет. А потім почалася АТО. Виш переїхав. Та й треба було починати самому заробляти на життя. Побачив оголошення, що триває набір до поліції. «Рішення прийшло спонтанно. Ніколи раніше не думав, що працюватиму в поліції», — зізнається Олександр.
За півроку екіпаж двох лисичанських Олександрів згуртувався. На яких тільки викликах не доводилося побувати! Це їхній екіпаж заарештовував п’яного дебошира, коли той з друзями зачинив у багажнику людину й возив її містом. Якось хлопців викликали у Пенсійний фонд.
«У чоловіка паралізована мати. Він за нею доглядає і прийшов отримувати її пенсію, а йому заявили, що потрібна довіреність. Він не хотів це розуміти і гарячкував. Зірвався. Коли ми приїхали, — розповідає Олександр Атабаєв, — він одразу заспокоївся й нарешті уважно вислухав вимоги співробітників фонду. Виходить, наше завдання — вживати превентивних заходів, щоб запобігти або врегулювати конфлікт. І доводиться бути психологами, а не тільки правоохоронцями. Намагаєшся пояснити людям, як краще спілкуватися, ставитися одне до одного. До речі, потім цей дядько побачив нас на ринку, вітався, питав, як справи. Хороша людина, як з’ясувалося».
Був виклик, коли дівчинка заявила, що батько погрожує передушити всіх каченят і курчат. Дитина почула, як тато з мамою сваряться. І зателефонувала 102. «Наше завдання — перевірити ситуацію в будь-якому разі. Добре, якщо тривога не підтверджується», — кажуть Олександри.
Але тепер ідеться про зникнення молодої жінки.
«Обігрів» у котельні й холодний душ удома
Перед хлопцями відкривалася можливість з’ясувати ситуацію гарячими слідами. Ухвалили рішення шукати «організатора» свята, з товаришем якого поїхала зникла жінка. Так патрульні могли б допомогти слідчій групі управління Національної поліції. Командир батальйону вислухав рапорт екіпажу і дав згоду на міні-розслідування.
З’ясувалося, що відпочивати з пляшкою міцного напою можна з друзями... в автономній котельні. Після розмови з невісткою зниклої жінки з’ясувалося, що кочегарка, про яку згадували як місце зустрічі за чаркою, не було закладом громадського харчування. Це була таки справжня кочегарка — автономна котельня на задвірках студентських гуртожитків.
Двері котельні відчинив опалювач. Про напарника, якого змінив уранці, заявив, що знає тільки його ім’я. Брехав? Виправдовував? Навіть телефон керівників знайшов не одразу. Думаю, дзвінок поліцейських і для керівників опалювального господарства розкрив секрети, як використовують виробничі приміщення їхні співробітники.
Нарешті ми отримали адресу нічного чергового котельні й вирушили на пошуки. Двері відчинив літній чоловік, який і був організатором нічного свята. Чоловік за сорок спав на тахті, кімнату наповнював густий перегар. Доки поліцейські його будили, я з подивом оглядала квартиру.
Високі стелі. Картини у важких рамах. Художньо оброблена дерев’яна балка, до якої кріпиться зі смаком підібраний світильник.
Господар будинку звернув увагу на мій інтерес: «Сімнадцять років ми з його матір’ю (кивок у бік тахти) в Москві заробляли на цю квартиру. Повернулися, купили, ремонт зробили. Тепер би жити спокійно». Остання фраза саме про те, як важко було в далекій Москві, як мріяли про забезпечену тиху старість у колі щасливих дітей та онуків. Добре, що матері вдома не було. А ось сина довелося запросити проїхати до чоловіка, який розшукував зниклу сестру.
У нього вже працювала слідча група. Нічний черговий котельні тверезів на очах, почав гарячково обдзвонювати товаришів по чарці: з ким поїхала Наташка? З мобільника у відповідь лаялися: вчорашні гості щойно продирали очі, їхні напівп’яні голови відмовлялися розуміти, про кого йдеться.
Поява поліцейських із напівтверезим чоловіком стала подією для всього під’їзду п’ятиповерхівки. А за годину тут зчинили новий скандал. На порозі з’явилася зникла і заявила братові, що він втручається в її особисте життя.
Доки ми об’їжджали вулиці, розкручували ланцюжок подій і розшукували учасників цієї трагікомічної (на щастя) історії, на підприємствах Сєверодонецька закінчився робочий день. Десь в Старобільському районі пила корвалол та хрестилася мама жінки, що загубилася й щасливо знайшлася. Висохли сльози й у її доньки, яка підслухала розмови дорослих. Розтанув перший сніг, що випав. З’явилися нові афіші про прем’єру обласного театру, про концерт Оксани Білозір для учасників АТО і про виставку «Як народжується Україна».
ПРЯМА МОВА
Юрій ОРЛОВСЬКИЙ,
заступник начальника управління
патрульної поліції в містах
Сєверодонецьк, Лисичанськ і Рубіжне:
— На Луганщині патрульні поліцейські беруть участь у посилених заходах із гарантування безпеки. Щодоби вони виїжджають на 210 викликів. Це в кілька разів більше, ніж у травні, коли оновлена служба з’явилася на Луганщині, і свідчить про зростання довіри населення до патрульної поліції. У містах області є загальні проблеми, які слід розв’язати першочергово. Одна з найбільш актуальних серед них — розмітка пішохідних переходів, що сприяло б скороченню дорожньо-транспортних пригод.
Насамкінець. Два світи одного міста… І щоб їхнє зіткнення не відбулося, на кордоні між ними працював поліцейський патруль у світлому автомобілі із синьо-червоними мигалками. «Хто, якщо не ми, наведе порядок?» — каже Олександр Атабаєв. «Ми весь час напоготові», — додає Олександр Голощапов.
Ми в Google+