Уперше гоголівського «Вія» екранізували 1909-го — у довідниках ця німа короткометражка Василя Гончарова фігурує як перший російський фільм жахів. Згодом до уваги кіноманів було запропоновано ще кілька версій класичного твору: сучасний глядач його асоціює, безумовно, з однойменним фільмом Георгія Кропачова та Костянтина Єршова, головні ролі у якому виконали Леонід Куравльов і Наталія Варлей.
Днями цей список збагатився ще однією позицією. Свого «Вія» у 3D, до виробництва якого долучилися Україна, Росія, Чехія, Німеччина, Великобританія, США, презентував режисер Олег Степченко. Серед чинників, які гарантують стрічці особливе місце в кіногоголіані, її вартість: бюджет «Вія» становить 26 мільйонів доларів.
Замість Брута — Боплан
Шлях від ідеї картини до її прем’єри — майже десять років. Мабуть, не в останню чергу через те, що до відомого сюжету Миколи Васильовича, точніше, його першого, не відредагованого варіанта, режисер вирішив додати ще одну історію. Олега Степченка зацікавила постать Гійома Левассера де Боплана, французького картографа, який жив у XVII столітті й спеціалізувався на вивченні земель тодішньої Росії.
Здавалося б, які можуть бути точки дотику між тогочасними українцями й рафінованим французом, захопленим своєю справою? На думку постановників, якщо всіх поставити в певні умови, то таких точок знайдеться чимало. Коли все навколо відбувається за законами фільму жахів, соціальні, інтелектуальні й емоційні характеристики героїв відходять на другий план.
З волі режисера такий собі мсьє Джонатан Грін із тепленького ліжка коханої потрапляє на український хутір, де відбуваються неймовірні події. Помирає Панночка, а бурсак Хома Брут, який мав її відспівувати у старій церкві, кудись зникає. Отець Паїсій, якому не дають спокою власні амбіції й жадоба влади, проголошує те місце проклятим. Щоб розгадати цей секрет, пан Сотник посилає до церкви заїжджого француза, зігравши на його професійному честолюбстві, мовляв, треба скласти карту місцевості. Оскільки іншого виходу в картографа все одно не залишалося — його карета, оснащена за останнім словом тогочасної техніки, зламалася, — він бере своє обладнання і вирушає до проклятого місця.
Агресія проти романтичності
У «Вії»-2014 містична романтичність Гоголя капітулює перед агресивними кінотехнологіями сучасності. Шанувальники класики, мабуть, будуть розчаровані, а ось любителі жахливчиків, хоррору, трилерів картину обговорюватимуть дуже активно. Погоні зловісними лісами-очеретами, безумовно, відповідають стилістиці Миколи Васильовича, але у стрічці вони — не більш ніж ефектні вкраплення. Натомість натуралістичні перетворення козаків на нечисть, зграї якихось вилупків з черепами й мерзенними лапками та відрубана голова, яка підказує господареві, де шукати картографа, змушують раз по раз замружуватися навіть глядачів із міцними нервами. А сам Вій у фільмі (бідака-картограф його ідентифікував як величезного кальмара) — не містична істота, як ми звикли вважати, а потвора, страшні очі якої складаються з багатьох малесеньких страшненьких очок. Можете уявити реакцію глядачів, коли цьому монстрові піднімають повіки.
Головні ролі у стрічці виконали Джейсон Флемінг (кажуть, на позицію француза розглядали навіть кандидатури Брюса Вілліса та Бреда Пітта), Андрій Смоляков, Олексій Чадов, Агнія Дітковскіте, Валерій Золотухін (остання роль актора, до прем’єри він не дожив).
Знімали «Вія» в Чехії, де в лісі побудували козацький хутір із корчмою, млином, церквою і двома десятками дворів. За словами режисера, для нього важливо було «створити єдине ціле з усього, що придумали». На відміну від перевантаженого сюжету, який іноді розповзається по швах і якому часом бракує стрункості й доказовості, до цілісності «картинки» претензій майже немає. Шкода лише, що для самого Гоголя у стрічці знайшлося небагато місця.
Ми в Google+