ПАРАЛЕЛІ

За роки незалежності ситуація з доступом до телевізійних програм змінилася
для українців докорінно й принципово

Олександр МАКАРСЬКИЙ,
член Громадської ради
при Національній раді
України з питань телебачення
і радіомовлення

20-та річниця Незалежності — резонний привід для порівнянь змін в усіх сферах життя, в тому числі й можливостейсучасного телеглядача з тими, які він мав у 1991 році.

Що дивитися на чотирьох каналах?

У той, вже далекий час максимальну кількість телеканалів в Україні мали змогу дивитися менше 7% глядачів. І налічувала та кількість аж... 4 канали. Молодим людям важко таке уявити, та, відверто кажучи, мені й самому майже не віриться, хоч свою кар’єру на ТБ я починав у 1960 р., коли воно взагалі було одноканальним. 75% глядачів мусили задовольнятися трьома каналами.

У країні працювало заледве  20 телемовників. Передачі зарубіжних телекомпаній були доступні лише в прикордонні. Та ще треба було пристосуватися ловити сигнал «з-за бугра» від телестанцій «братів-демократів». Кабельних мереж існувало лише кілька (у січні 1991-го з’явилася перша — в Луганську). Зрозуміло, кількість їхніх абонентів порівняно з нинішньою була мізерною. Індивідуальний же прийом супутникового телебачення уявлявся майже фантастикою, чимось дуже й дуже далеким. Так само, як і вітчизняне супутникове мовлення.

Нині в країні працює 14 загальнодержавних каналів, ще — регіональні, які здійснюють мовлення у частині областей. Працюють 24 обласні телекомпанії (більшість ведуть і радіомовлення, тобто є телерадіокомпаніями). Свої програми поширюють 202 місцеві телекомпанії. Тобто кількість телемовників у країні зросла більш ніж удесятеро!

Телевізор «покаже» програму на замовлення. Фото Ірини НАЗІМОВОЇ

Доступ до всього телесвіту

Щоб приймати зарубіжне ТБ, не треба жити в прикордонні. Таке мовлення мільйони абонентів отримують завдяки операторам і провайдерам кабельних систем. Доступ до нього також забезпечує вже достатньо доступне за ціною обладнання для прийому супутникових сигналів. Зверніть увагу на те, скільки антен для такого прийому — «тарілок» — дивляться у небо з дахів і стін будинків, особливо в столиці, інших великих містах. Із супутників ви, якщо забажаєте, можете приймати сотні й сотні телепрограм з різних країн, з різних континентів.

І цим не обмежується поле наших глядацьких можливостей, бо набирає потужності, розширює свої межі й збільшує потенціал його величність Інтернет. Мовлення у всесвітньому павутинні нині веде кожна поважаюча себе телестанція. І якість цього мовлення може бути, як каже молодь, «супер», якщо використовувати прийом IPTV.

Індивідуальна програма вже реальність

Поширюється і в найближчі роки стане значно затребуваним мобільне телебачення. Розвиваються інтерактивні послуги, які забезпечують глядачу можливість вибору цікавих саме йому передач (з одного чи кількох каналів) і показу їх у зручний для людини час. Тобто це змога індивідуального складання програми.

Для багатьох глядачів стали доступними такі сервіси, як програмний гід, що виводить на екран розклад передач; можливість обрати мову трансляції для передач, записаних зі звуком кількома мовами; увімкнення чи вимкнення субтитрів (теж якщо вони записані у передачі за певною технологією), телетексти тощо.

Завдяки тотальному наступу цифрових технологій у виробництві, розповсюдженні та прийомі передач значно поліпшилась якість «картинки» і почало робити перші кроки телебачення високої роздільності — HD. І не треба скепсису, мовляв, це ж усе в столиці, в обласних містах, а в глибинці добре, коли є 5-6 каналів. Шановні, на початку 1990-х такої кількості й у столиці не було, а там, де нині є ці 5-6, у кращому разі була одна, ну, може, дві програми.  До того ж тепер є вихід — супутниковий прийом.

Ось зараз відкрив один із сайтів, на яких можна дізнатися про вартість супутникового обладнання. 640 гривень — і ви власник усього необхідного, аби бачити 49 українських каналів, понад 500 європейських і 27 російських. У цю суму входять доставка і встановлення. На іншому сайті пропонують за трохи меншу ціну обладнання з інструкціями для самостійного встановлення.

Кілька років — і буде повсюдна «цифра»

Ну, а коли нема таких фінансових можливостей, доведеться почекати кілька років — і ситуація відчутно зміниться, бо до 2016 р. наземне ефірне мовлення перейде з аналогової системи розповсюдження сигналу на цифрову — і кількість мовників повсюдно в глибинці збільшиться у 2-3 рази.

Висновок однозначно позитивний: за роки незалежності ми інтегрувалися в глобалізований всесвітній комунікативний простір, стали його органічною частиною. В країні з’явилася сучасна велика інфраструктура для забезпечення потреб громадян у прийомі телевізійних передач.

Поза сумнівом, якби наша історія рухалася в ці роки за іншою траєкторією і ми залишалися будівниками «розвиненого соціалізму», про такі гігантські зрушення, такий широкий доступ до ефіру тільки б мріяли. Обладнання для індивідуального супутникового прийому було б під забороною, мовників у країні майже не побільшало, кабельне ТБ теж не розвивалося б (навіщо, все є в ефірі). Ну, можливо, 4 програми приймало б не за 6, а за 60% населення. Сумна і, на щастя, фантастична картина...

Беззаперечний прогрес телемовлення, передумовою якого було здобуття незалежності і відмова від планової соціалістичної економіки, має ще один вимір: у країні виник досить великий телевізійний ринок, суб’єктами діяльності на якому є і численні телемовники, й організації, котрі займаються передачею телевізійних сигналів, і провайдери програмних послуг, і рекламні агентства, і студії-виробники екранного продукту (продакшн студії), і торговельні організації, фірми, які продають, постачають телевізійне обладнання, й інші організації. Сотні юридичних осіб — суб’єктів економічної діяльності на цьому ринку — створили тисячі й тисячі робочих місць. Ця індустрія обслуговує суспільство і прямо — надаючи телевізійні послуги — і опосередковано, через бюджет, наповнюючи його податками, грошима за ліцензійні збори.

Не все — мед...

Та попри ці беззаперечні досягнення ми з вами дружно критикуємо телебачення. Лаємо за контент — за зміст і якість передач, за нехтування інтересами певних груп глядачів, за рекламу, котра часом дуже дратує, за поганих ведучих, за помилки. Зупинюсь, хоч міг би ще перелічити не одне і не два «за»...  Кожен з недоліків викликаний низкою суб’єктивних і частіше — об’єктивних причин, але вони не дають мовникам індульгенції на випуск в ефір передач, котрі не задовольняють аудиторію. Клієнт завжди правий. Та то вже тема розмови не для цього матеріалу, де хотілося показати саме досягнення в галузі телебачення за 20 років, бо ми про них не замислюємося, сприймаючи позитивні зміни як належне.