У квітні 1912 року сталася одна з найбільших природно-техногенних катастроф того часу, що підтвердила істину: сили природи не зважають на людський прогрес і карають за самовпевненість. 101 рік тому, виконуючи свій перший рейс, у водах Північної Атлантики після зіткнення з айсбергом пішов на дно найбільший на той час пасажирський лайнер «Титанік». Із 2207 людей, що були на борту, врятуватися вдалося лише 712.
Стихія не пощадила ні багатих, ні бідних, не робила вибору між чоловіками, жінками, дітьми. Більшість пасажирів, відпливаючи з берегів Англії до берегів Північної Америки, сподівалися на нове життя, плекали сподівання на краще майбутнє. Тож «Титанік» називали Кораблем мрій не тільки за найсучасніші технології та небачену для суден розкіш. Однак надійні прилади, золото, кришталь, інші коштовності пішли у глибину холодних вод Атлантичного океану. Разом із мріями майже півтори тисячі людей.
Не дивно, що історія «Титаніка» вже понад століття бентежить думки мільярдів людей, що цю трагічну подію покладено в основу багатьох книжок та фільмів, і що навколо Корабля мрій виростають міфи та легенди, далекі від реальності…
Цього року українці отримали можливість поринути у світ «Титаніка» — не морського велетня, якого називали
непотоплюваним, а лайнера, на якому понад дві тисячі людей вирушили назустріч долі. Із жовтня у столичному НСК «Олімпійський» відкрилася виставка «Титанік». Корабель мрій», яку вже відвідало понад 1,5 мільйона людей в усьому світі. На виставці представлено понад 200 оригінальних артефактів та інсталяцій, світлини та об’єкти, які мають стосунок до лайнера, його пасажирів і команди. Багато експонатів — особисті речі людей — тих, які врятувалися, і тих, яким не судилося. І за кожною такою річчю стоїть конкретна людська історія, яка не залишить байдужим нікого.
Наприклад, непримітний на перший погляд дитячий черевичок може розповісти про порятунок цілої родини. Швейцарське подружжя Антон і Луїза з донькою Луїзою теж вирушили у морську подорож до Америки. У момент катастрофи цей черевичок був на нозі дитини. Родина встигла до спуску на воду останньої рятувальної шлюпки: жінку з дитиною пропустили, а ось Антона затримав живий ланцюг з моряків. І хоч як жінка із човна, а чоловік з палуби кричали команді, що вони родина, моряки були незворушні. Можливо, завадив мовний бар’єр, адже швейцарці розмовляли німецькою, а команда — англійською, але найвірогідніше — наказ капітана «Титаніка», згідно з яким передусім рятували дітей та жінок. Хоч як би там було, але в останню мить Антон пірнув під руки моряків і врятувався разом із родиною… Цей черевичок організаторам виставки надала Луїза, якій 1912-го було лише чотири роки.
А ось інший артефакт — кишеньковий годинник — розповідає сумну історію. Шведське подружжя із шістьма дітьми, усвідомивши, що врятуються не всі з них, вирішили померти разом. Однак моряки були іншої думки і, підхопивши в колотнечі двох найменших діточок, буквально кинули їх у шлюпку, що вже спускалася. Діти почали плакати і кричати, вказуючи на матір, що стояла на палубі зі сльозами на очах. Хтось із команди «Титаніка» побачив це і встиг кинути матір у рятувальний човен. А годинник згодом було знайдено на тілі батька сімейства. Механізм досі показує час, коли він зупинився, але не час, коли зупинилося життя.
Як зазначають організатори виставки, «Титанік» — це не історія корабля, це мікроісторії людських трагедій та дивовижного порятунку, розказані мовою, що розуміють у всьому світі, — мовою емоцій.
До речі, на виставці впроваджено аудіогід, що супроводжується музикою, звуковими ефектами, голосами пасажирів, тож відвідувачі насправді можуть пропустити крізь серце всі ті переживання, що вирували століття тому серед холодної Атлантики.
Є тут і багато інших експонатів: світлини, документи, частини внутрішнього оздоблення, що було знято з двійника «Титаніка» «Олімпіка», макети коридорів та кают І і ІІІ класу тощо. Є й унікальні речі. Наприклад, шматок вугілля, піднятого з кочегарки «Титаніка», з глибини 3750 метрів. Можна побачити кулон та почути його історію, яка свого часу надихнула Джеймса Кемерона зняти оскароносний фільм (у стрічці «Титанік» цей кулон отримав назву «Серце Океану»).
І насамкінець, можна доторкнутися до шматка справжнього айсберга, відчути ту холодну безвихідь, що опанувала серця людей, які не встигли в рятувальні шлюпки. Напевно, не слід забувати, що «Титанік» — це мрія, яка стала жахіттям.
Вадим ПРОЦИШИН,
Світлана СКРЯБІНА
(фото), «Урядовий кур’єр»
Ми в Google+