НА ЧАСІ

Коли за деревами  лісу не видно

Володимир БОЙКО,
перший заступник  голови правління
ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»,
кандидат економічних  наук

Останнім часом у засобах масової інформації, та й не тільки в них, розгорнулася дискусія щодо майнових прав вітчизняних профспілок, яка зачепила майже всю систему організації лікування, оздоровлення та відпочинку українських громадян і подекуди нагадує бої без правил, де як аргументи використовуються не цифри і факти, а домисли, вимисли, аж до грубої сили та невмотивованих рішень. Навряд чи це додає доброї слави одній з найпопулярніших курортних країн Східної Європи, якою є Україна і котра без великих капіталовкладень могла б озолотитися на такій благородній справі, як курортна.

Нагадаю: на території нашої держави поширені практично всі бальнеологічні типи мінеральних вод (вуглекислі, радонові, сульфідні, залізні, бромні, йодні, кремнієві, з підвищеним вмістом органічних речовин типу «Нафтуся» та «Збручанська»), а також усі генетичні типи пилоїдів (грязей). Сприятливий клімат (помірна та субтропічна зони) дає змогу широко використовувати кліматотерапію.

На балансі санаторно-курортних закладів ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» перебуває 51 родовище мінеральних вод і 13 лікувальних грязей. Наша система сьогодні налічує 64 лікувально-оздоровчих заклади із загальним фондом 34355 ліжок.

На відпочинок у санаторій?! Фото з сайту krashiy.com

Транзит  «соціалізм-ринок»

Суспільні та економічні трансформації протягом останніх 20 років зачепили всі сфери нашого життя. Тож, певна річ, намарне шукати незаймані, застиглі в часі оази і в царині санаторно-курортного лікування, приміром, очікувати дешевих путівок і водночас вимагати високоякісних послуг європейського сервісу, трояндових клумб,  самшитових алей та морозива за 10 копійок.

Реальність набагато суворіша. На початку 90-х років минулого століття наші курорти та оздоровниці, котрі дісталися Україні з набуттям незалежності, залишилися сам на сам зі своїми труднощами. Серед тодішнього хаосу  і безгрошів’я санаторії змушені були самотужки шукати кошти на утримання своїх об’єктів, їхнє опалення та охорону, зарплату працюючим, започаткувати власну мережу поширення путівок.

Саме тоді, в грудні 1991-го, щоб розв’язати весь цей стос проблем, профспілковий актив ухвалив рішення про заснування Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», в майні якої 92,8 відсотка належить ФПУ.

Громадянам незалежної держави також потрібні були санаторно-курортне, відновлювальне, спеціалізоване (реабілітаційне) лікування. Треба було ефективно здійснювати медичну практику, проводити акредитацію оздоровниць, надавати пацієнтам сертифіковані послуги.

Економічні негаразди, обмежена платоспроможність населення, дефіцит обігових коштів не обійшли нас стороною. Тим паче, що попередня мережа профспілкових санаторіїв (89 тис. ліжок) була розрахована на весь колишній Союз, а після набуття незалежності колишні республіки за державні кошти почали заповнювати власні оздоровчі заклади. Тож, зрозуміло, частина ліжкового фонду погоджено з ФПУ була продана чи передана органам місцевого самоврядування.

Однак переважна кількість оздоровниць успішно вижила і нині веде активну господарську діяльність, спрямовану на забезпечення санаторно-курортного лікування громадян, намагається оновлювати матеріальну та лікувальну базу, здійснювати реконструкцію приміщень та благоустрій території. Це особливо помітно на таких відомих вітчизняних курортах, як Миргород, Хмільник, Слов’янськ, у санаторіях «Ай-Петрі», «Авангард», «Новомосковський» тощо.

Безапеляційні твердження, як-от: «Все продали. Все розікрали!» можемо спростовувати наступними цифрами: щороку в наших оздоровницях покращують своє здоров’я і відпочивають близько 350-400 тисяч людей, а загалом за роки існування послугами підприємств «Укрпрофоздоровниці» скористалося близько 10 млн осіб, третина з яких діти і підлітки.

Даремно хліб  не їмо

Санаторно-курортні заклади, як відомо, перебувають на повному госпрозрахунку, однак при цьому виконують важливу соціальну функцію з охорони здоров’я наших громадян. Водночас вони справно сплачують всі належні податки до державного і місцевих бюджетів. Приміром, за 2008-2010 роки податків та обов’язкових платежів було перераховано 750 млн грн. Можливо, мало хто знає, що санаторії у нашій країні оподатковуються на рівні промислових підприємств. Пільги мають лише дитячі санаторії (податок на землю) та путівки для дітей (ПДВ).

Зауважу, що товариство «Укрпрофоздоровниця» перебуває в нерівних господарських умовах ведення діяльності з приватними оздоровчими закладами, котрі сплачують до бюджету єдиний податок і зекономлені кошти можуть довільно інвестувати в розвиток, придбання сучасної медичної апаратури, створення високої комфортності проживання та благоустрою.

Водночас наші оздоровниці з мінімальним рівнем рентабельності реалізують путівки Фонду соціального страхування та Мінсоцзахисту. Та, на жаль, останніми роками через об’єктивні чи суб’єктивні причини спостерігається тенденція до різкого зниження обсягу закупівель санаторно-курортних закладів. Цьогоріч перші відпочивальники за путівками соціального страхування до санаторіїв прибули лише з третьої декади липня: тендери пройшли наприкінці червня (!). Тобто тисячі людей упродовж першого півріччя позбулися можливості оздоровитися, а наші заклади понесли значні збитки.

За минулих часів через унікальні лікувальні та оздоровчі можливості чимало санаторіїв Криму, Закарпаття та Прикарпаття мали статус всесоюзного значення. З огляду на це ми розпочали реалізовувати путівки через туристичні компанії з надією залучити на відпочинок жителів країн СНД. Однак останніми роками потік туристів з близького зарубіжжя дедалі зменшується: на державному рівні немає підтримки в організації реклами курортів, немає митних і візових преференцій для в’їзного туризму на оздоровлення.

Відомо, щоб курка несла золоті яйця, їй щонайменше треба створити для цього належні умови. На жаль, держава підходить до галузі переважно з меркантильним мірилом. «А що ви нам можете дати?» Водночас жодна оздоровниця практично не може отримати довгострокові фінансові ресурси під невисокий відсоток для реконструкції, модернізації  та оновлення основних засобів. Тож говорити про подальший розвиток оздоровчого туризму поки що не на часі.

Очі завидющі, руки загребущі

Серйозною загрозою для нашої системи стали безпідставні зазіхання на профспілкове майно, передусім на землю, котра перебуває в оренді або належить нашому акціонерному товариству на правах власності.

Принагідно нагадаю, що перші державні акти про передачу майна українським профспілкам датовані ще 1919-1921 роками, причім майно передавалося безоплатно, без права його витребування навіть у військовий час. На законодавчому рівні воно було визначене основами цивільного законодавства в 1961 році і не піддавалося ревізії за два десятиліття незалежності.

Тепер же ця негативна практика набирає обертів. Так, Закарпатська обласна рада, схоже, за прикладом отамана Махна керується лише власними відокремленими від Української держави законами. Зокрема, всупереч чинному законодавству  ухвалює рішення про передачу профспілкового майна в комунальну власність, як це було із палацом Шенборна, який легким розчерком пера незаконно віддали Чинадіївській сільраді.

Місцеві сільради за прикладом облради і собі розпочали видавати дозволи на заборонене чинним законодавством будівництво в охоронних зонах санаторіїв «Квітка полонини» та «Шаян», що може призвести до повного знищення унікальних мінеральних джерел та оздоровлення громадян на їхній базі.

Хоча упродовж багатьох років, отримуючи непогані відрахування до сільських і селищних бюджетів від наших оздоровниць, розв’язуючи їхніми руками проблеми зайнятості населення та підтримки малого бізнесу, органи місцевого самоврядування мали б вкласти якусь дещицю у вщент розбиту дорогу в Шаяні, інших курортах краю, облаштувати довкола належну інфраструктуру.

Більшість підприємств, що входять до акціонерного товариства, вже оформили належним чином документи щодо землекористування. Та надзвичайно важко це зробити, приміром, в Одесі й Одеській області, влада яких всіляко протидіє цьому.

З настанням цьогорічного курортного сезону різко зросли масові «наїзди» на профспілкове майно — від замовних публікацій, в яких чи не головним винуватцем усіх економічних і суспільних негараздів видається «Укрпроф- оздоровниця», до затримання і порушення карних справ проти окремих керівників акціонерного товариства та директорів наших санаторіїв.

Певна річ, у кожному конкретному випадку треба докладно розбиратися, та загальна кількість позовних заяв, що одночасно оскаржують  право власності профспілок на оздоровниці, — понад 30 — наводить на думку про певну тенденцію у цьому питанні.

Гадаємо, наша юридична позиція у загальних справах достатньо об∂рунтована: вона, зокрема, підтверджується  нормами законодавства та судовою практикою. А також рішенням Конституційного Суду, висновками Інституту держави і права імені  О. Корецького НАН України та Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого щодо правомірності набуття у власність профспілок України майна відповідно до постанови 1960 року № 606.

Кому платять, той замовляє… музику

Навчені протягом останніх років невеселими прикладами того, як колись загальнодержавне майно різко змінювало власника, ставало приватним в різних сферах народного господарства і які негативні наслідки цих хаотичних необдуманих дій мали держава і суспільство, ми не можемо без застережень сприймати відверто «сирі» проекти, зокрема і законодавчих актів, передусім спрямованих на новий переділ власності.

Таким революційним «кронштадтським холодом» тягне й від проекту закону «Про правовий режим майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР». І не про те мова, що запізнився він принаймні на 20 років. А терміни, котрі вживаються в цьому тексті, схоже, запозичені зі старих пожовклих газетних шпальт. Приміром, термін «майно»  загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) у ньому трактується як розташовані на території України цілісні майнові комплекси, будівлі, споруди, нежитлові приміщення, інші матеріально-технічні ресурси підприємств, установ та організацій, які станом на 24 серпня 1991 року перебували у віданні, володінні та/або користуванні загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР».

Даруйте за трохи задовгу цитату, та чи можна здоровим глуздом пояснити бажання авторів на 20-му році незалежності вдатися до, цитую, «Витребування майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР з чужого незаконного володіння».

Ще один правовий шедевр згаданого проекту «Правочини щодо створення після 24 серпня 1991 року на базі майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР  підприємств, установ та організацій можуть бути визнані недійсними в судовому порядку». Схоже на звичайнісіньке правове невігластво, скаже вам першокурсник будь-якого з юридичних вишів. Чи, додамо, на спробу повернути колесо історії назад, чи не так?

Ми не схильні до завчасної паніки і на холодну голову пропонуємо на державному рівні обговорити означену проблему. Президія Федерації профспілок за настійливим проханням членських організацій нині працює над проектом постанови «Про консолідацію дій ФПУ щодо захисту майнових прав профспілок».

А підприємства, що входять до нашого акціонерного товариства, навіть у цих складних умовах продовжують свою роботу з оздоровлення, лікування та реабілітації наших громадян. Цієї соціально важливої функції, яку професійно, на науковому рівні ми виконуємо багато років поспіль, у нас допоки ще ніхто не відібрав.