Цей будинок на одній із околиць Сум по вулиці Ковпака нічим особливим не вирізняється з-поміж інших. Та якби у світі існував прилад для визначення ступеня дитячої гіркоти і печалі, тут би він зашкалював. Адже саме в цьому приміщенні сконцентровані особливі драми і трагедії, які доводиться переживати хлопчикам і дівчаткам на початку життєвого шляху. Але для того й створений центр, аби допомагати долати труднощі, боротися з негараздами, адже в такому віці залишатися сам на сам із жорстоким світом юним незагартованим душам вельми небезпечно.

У кожного своя біда

Лариса Прудіус очолила центр у березні 2012 року, власне із самого початку його роботи. Педагог за освітою, їй добре знайомі ті проблеми, які доводиться вирішувати у щоденній практиці. Вони хоч і різні, однак в основі — подати руку допомоги тим, хто цього особливо гостро потребує.

Заклад розрахований на одночасне перебування 50 дітей віком від 3 до 18 років. У кожного — власна якщо не біда, то однозначно проблема. В когось батьки пиячать, другі — сироти, треті втекли з дому… Словом, серце не може не щеміти, слухаючи дитячі історії.

Термін перебування — від 9 до 12 місяців — відповідно на стаціонарі та денному відділенні. Дошкільнята виховуються у самому центрі, а старші відвідують загальноосвітню школу №22, що поряд.

Звісно, що педагоги і вихователі намагаються створювати максимум комфорту і затишку. Йдеться насамперед про харчування, дозвілля, заняття в гуртках за інте?ресами. Тут є харчоблок, пральня, овочесховище, гараж, інші підсобні приміщення, що дає змогу і годувати, і доглядати дітей, і гарантувати їм тепло.

 Щоправда, останнє — завдяки теплоенергетикам, а якщо говорити про людське — то це заслуга виключно персоналу. Тож у закладі працюють насамперед за покликом душі і серця, а вже потім — заробітної плати і трудового стажу.

У Сумському центрі соціально-психологічної реабілітації діти почуваються затишно. Фото з сайту ubb.org.ua

Рецепти від безнадії

Протягом минулого року в центрі перебували 118 вихованців з різних куточків області. Уже вибуло 80. Як наголошує начальник служби у справах дітей Сумської обласної держадміністрації Валерій Білоус, жодного «випускника» не відправили до інтернату — такого правила дотримуються сьогодні в області. Робиться все, аби кожна дитина або ж повернулася до біологічних батьків, або ж була влаштована чи то в прийомній сім’ї, чи то в дитячому будинку сімейного типу.

Принагідно: на Сумщині впродовж останніх років кількість дітей в інтернатах зменшилася майже втричі, і в той же час жоден хлопчик чи дівчинка, які залишилися без батьків, не потрапили до сиротинця.

 Так ось: торік 45 хлопчиків і дівчаток повернулися до батьків, з якими проводилася скрупульозна виховна робота. Відрадно, що дорослі почали потроху прозрівати і змінювати ставлення до своїх дітей. Ще 11 влаштовані до прийомних сімей, двоє — ДБСТ, решта — передані опікунам, продовжили навчання тощо. Тобто кожна дитина перебуває на особливому ретельному контролі.

Як наголошує Лариса Прудіус, найважливіше — відігріти дитячі душі і серця, які загрубіли від бездушного ставлення дорослих, і насамперед батьків. Бо більшість хлопчиків і дівчаток навіть не мають уявлення про сім’ю, про турботу тата чи мами.

 Скажімо, шестирічна Оксанка К., яка перебуває в центрі з жовтня минулого року, на запитання, за ким сумує найдужче, щиро відповіла, що за котиком і собачкою. За цей час мама не навідалася жодного разу, хоча добре знає, де донька.

Коли ж у юних вихованців поцікавилися, чи гарно їм тут, малеча дружно відповіла ствердно. Бо  «дають поїсти», «чисте ліжко», «ніхто не кричить і не б’ється»…

Зовсім недавно у центрі побував голова Сумської облдержадміністрації Ігор Яговдик. Він ознайомився з роботою закладу, поцікавився найбільш проблемними питаннями, які взяв на особистий контроль, поспілкувався з малечею.

 Того дня одній з вихованок виповнювалося шість років, отож гість подарував розкішну ляльку і торт. Дівчинка зашарілася, бо про такий дарунок мріяла давно. Пообіцяла, що відтепер разом із сестричкою гратимуться лялькою. І треба ж такому статися! Після того, як сюжет з’явився на одному з каналів місцевого телебачення, його побачила мама сестричок. І вже наступного дня приїхала до них. Фінал доволі обнадійливий. Тепер вирішується питання про повернення дівчаток до найдорожчої для них людини.