ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС. Ідея «вертикальних мандрівок» — у минуле і майбутнє — сучасним любителям давнини лоскоче нерви не менше, ніж фантазерам і мрійникам попередніх поколінь. І справді, хіба не чудово було б пірнути «вниз», скажімо, в часи юхнівської культури, період якої на території області збігається з періодом розквіту античного світу? Чи сягнути просто в епоху першого чернігівського князя Мстислава Володимировича, котрий княжив ще за правління римського Папи Іоанна ХІХ? Або в ті часи, коли в Англії здобував свої перемоги Вільгельм Завойовник, а не менш доблесний воїн — чернігівський князь Святослав Ярославич звитяжно бив половців під Седневом…

І ось збулося! До Чернігова прибула «Машина часу». Хоч це й не інженерний, а інтелектуальний проект — телепередача «5-го каналу», її автор і ведучий Андрій Охрімович таки сягнув у передісторію тих років, коли нинішній невеликий обласний центр на лівому березі Дніпра відігравав не менш важливу роль,  ніж Київ — на правому. Адже за часів Мстислава Хороброго на землях Чернігівського князівства, як зазначає автор передачі, а історики з ним, безперечно, погоджуються, могло вміститися кілька європейських держав.

Ще мить - і на Валу в Чернігові бабахне. Фото з сайту nevv.net

Утім, Андрій Охрімович ставиться до фактів дуже обережно. Але від цієї філігранності екскурс у минуле стає ще яскравішим. Тим більше, що в канву розповіді вплітаються міркування місцевих істориків і краєзнавців — Сергія Леп’явка, Алли Гаркуші, Олександра Добриці, Олега Васюти. Приємно, що сенсацій за вуха не притягували — навіть у тих випадках, де історія мовчить, а чернігівці  розповідають давні легенди. Причому такі, в які й самі увірували: недаремно ж існують спогади, що під час розкопок Дмитром Самоквасовим місцевого кургану — Чорної могили (у 1843 році) — заінтриговане населення приходило подивитися, чи не знайшли там прелюту басурманську ханшу, котра принесла сіверянам багато горя, та, перехрещена рукою ченця, провалилася під землю. Що вже казати про співчуття доньці князя Чорного — красуні Предславі, яка, аби не стати дружиною  нелюбого древлянського князя, викинулася з вікна терема.

Поволі — віха за віхою — постає перед глядачем стародавнє князівство. Давнина пересипається кадрами сучасності та історичними відступами, котрі стосуються юного міста Кия. І це закономірно: надто вже тісний зв’язок між Києвом і Черніговом склався ще від їх колиски. І, звісно, не можна обійти увагою суперництва князів, яке, за словами ведучого передачі, мало творчий характер і було корисне для молодої амбітної держави. Саме їх приклад викликав доволі справедливе зауваження, що прозвучало з телеекрана: «Не знати звідки взявся той міф про патологічно толерантного та всім покірного українця!»

Втішає, що вітчизняне телебачення знаходить можливості для  творення таких передач, котрі, як мовиться, і для серця, і для розуму. На тлі безкінечної низки розважальних програм маємо «Машину часу», яка дає максимум корисної інформації і спонукає до роздумів, приваблюючи мислячого глядача, котрий  вже після останніх кадрів передачі з нетерпінням починає чекати наступного випуску.