У ритмі, який вистукують на музичних інструментах барди зі сцени, — і удар кулака по столу від відчаю непорозуміння, і дзвінкий ляпас, за допомогою якого намагаються привести до тями чи то сплячу людину, чи того, хто знепритомнів, і просто барабанний дріб, що підбадьорює солдата. Кожен почує власне.
Маски, які біліють у сутінках, підсвічуються пекельним світлом і викликають асоціації із солдатами, що виконують злочинні накази, а від того стають бездушними. То білі обличчя збираються разом і перетворюються на хмару з душ — Небесної Сотні Євромайдану. Кожен побачить власне.
І тільки зворушливий чоловічок, маріонетка, що з’являється під слова пісні-реквієму «Пливе кача…», нікому не здасться лялькою. Отака вона, сила мистецтва: оголити душу і змусити кожним нервом відчути національну єдність.
Аби все це сталося з душами і серцями луганчан, заслуженому діячеві мистецтв України Олексієві Кравчуку та акторам Луганського академічного лялькового театру знадобилася творчість Тараса Шевченка, зокрема його поема «Сон».
«Глядач побачить, що він хоч і був написаний 130 років тому, однак і вчора, й сьогодні актуальний», — каже про твір художник — автор оформлення та сценографії, колишній луганчанин, якого тепер набагато більше знає театральний Київ, Олексій Хорошко.
«Як починається комедія? — ставить запитання режисер, який лише кілька місяців тому полишив рідний Львів заради того, щоб підтримати українство на сході, Олексій Кравчук. — «У всякого своя доля// І свій шлях широкий,// Той мурує, той руйнує,// Той неситим оком// За край світа зазирає,// Чи нема країни,// Щоб загарбать і з собою// Взять у домовину». Тобто поезія дуже актуальна. Тема, що нині хвилює всіх українців».
У програмці, яку отримує глядач цієї вистави, коротко сформульована головна теза постановників: «Лише у сні може розкритися дух істини. Лише вві сні можуть співіснувати фантастичні образи, переплітатися реальність і фантастика, яка в сатирі цієї комедії відіграє найголовнішу роль. Перед нами світ привидів, який історично вже себе пережив, але, на жаль, через пасивність та лакейство перевертнів продовжує комедію свого існування».
І важко не погодитися з режисером та п’ятьма акторами, які змусили юних глядачів пізнати трибуна і бунтаря Тараса Шевченка, а дорослих, що звикли до причесаного та прилизаного образу класика, — переосмислити своє ставлення хоча б у зв’язку з 200-річчям із дня народження великого поета.
Це той Поет, в якого є запитання до Творця. Бунтар, який зізнається: «Як понесе з України// У синєє море// Кров ворожу… отойді я// І лани, і гори — Все покину і полину// До самого Бога// Молитися… а до того// я не знаю Бога». Зцілитель, рецепт якого для України швидше хірургічний.
Одне слово, незвичайна вийшла містерія, і подивитися її можна в театрі, який, здавалося б, асоціюється передовсім із казками. Та в кожній казці йдеться про боротьбу Добра зі Злом. І нині час такої боротьби. Тому багатьом людям, які свідомо чи ні прагнуть говорити про події на Євромайдані як про щось стороннє, не пов’язане з їхньою долею, час таки прокидатися. Опритомніти. Аби хоч було кого попросити:
«Переведiть мене через майдан,
Де все святкують, б’ються i воюють».
Творчі люди з луганського театру взялися саме за таку непросту справу для свого глядача.
Ми в Google+