ОБЕРЕГИ

Маєме ся так, як співаєме

Над селом Пихня, що за п’ять кілометрів від словацького містечка Сніна, проходить гірське пасмо. У цій місцевості здійснювався легендарний прорив через Карпати військ російського генерала Брусилова. Воїни різних армій лежать у землі з часів Першої світової війни.

Тогочасні військові поховання є й на українському боці. Тут кордон між Україною і Словаччиною зовсім поряд.

Сусіди живуть по-братськи

— Одразу за хребтом — наша область, унизу тече ріка Уж, а перебуваємо десь навпроти села Волосянка, — каже завідувач сектору закордонних зв’язків і національних меншин Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури Іван Тожеляк. — Маємо давні й міцні зв’язки з багатьма словацькими селами, нас часто запрошують на фестивалі. І ми не відмовляємо, адже це наша підтримка русинів-українців, які у складних умовах оберігають свою культуру і національну ідентичність. Є взаємні прагнення одне до одного, і нас тут чудово зустрічають.

Закарпатці приїхали на XVII фестиваль русинів-українців, що відбувається у селі Пихня.  Про свою участь у фесті заявили десять колективів. Вони виступали з обіду до пізнього вечора, і народу щоразу більшало.

У складі закарпатської делегації — директор Будинку культури профспілок Ганна Табакович. Їй, як і більшості глядачів, дуже сподобався чоловічий гурт Мілана Рендоша з Гуменного. Музиканти й співаки виконали  десяток народних пісень із драйвом і молодим запалом.

— Наші профспілкові колективи теж беруть участь у цих фестивалях. Це і «Веселка», і «Джерельце». Тепер вони в «Молодій гвардії» в Одесі, а також в «Артеку», тому не приїхали. Однак будьте певні, їх тут знають і люблять, — каже  Ганна Табакович.

Цього разу творчість закарпатців представили культармійці з Перечинщини. Програму сформували працівники культури лише одного села — Тур’ї-Ремети. Її зіткали з молодіжного складу ансамблю «Тур’янська долина», яким керує відомий хореограф Іван Пастеляк, та вокального дуету «Радованка» на чолі з викладачем місцевої школи мистецтв Мироном Ролею.

Кілька разів посланці Закарпаття виходили на сцену, і щоразу їх супроводжували  бурхливі оплески. Найгарячіше зустрічали виступи дуетів — танцювального у складі Олександри Варфоломеєвої та Івана Легези, вокального Іванки Чорної та Лесі Керецман. Танцівники прихилили до себе серця закордонних одноплемінників гопаком, полькою і гуцулкою, вокалістки — в’язанкою словацьких народних пісень.

Юні співачки з Перечинщини Іванка Чорна та Леся Керецман. Фото автора

Допомагає держава

— Якщо люди багаті, то хочуть ся бавити. Наші забави — то народні співи й танці, — розповідав сільський староста Михайло Шестак. — Я вже двадцять років старостую і впевнився в правдивості тих слів, що маєме ся так, як співаєме. Перші фестивалі були дуже скромними, тепер вони розширилися. До нас від самого початку приїздять закарпатські колективи. Мій найкращий друг — відомий у вас композитор і художній керівник Петро Рак. І наша «Піховчанка» часто приїздить до вас — до Ужгорода, Середнього, Перечина.

Активно підтримують фест підприємці, чималу допомогу надає держава. Цього дня півтисячне село Пихня приростає населенням удвічі й більше. З’їжджаються з усіх-усюд і молодь, і заробітчани з далеких мандрів, сусіди з десятків інших сіл. Є задля чого: тут і спортивні змагання, і велика концертна програма з гарною сценою та глядацькими рядами (глядачі зручно сидять на спеціально споруджених лавицях), і торгівля.

Авторові цих рядків довелося побувати на десятках фестів в Україні. Звичайно, є в нас багато вартого уваги та підтримки, але зараз хочеться сказати про те, чого нам бракує. Нам би повчитися в закордонних братів тієї поваги до своїх коренів і живого звучання рідної пісні, яку там культивують над усе і не витруюють сучасними ритмами, фанерними записами. І в нас звучать колективи, які співають фольклор, але це радше виняток; у словацьких русинів-українців — правило. Через це досі звучить у чужому оточенні мова, культура наших братів у Словаччині, що на сторожі коло неї — дідівська пісня.