Саме прізвище жительки Ужгорода Лесі Дубенко говорить про те, що вона не з податливого тіста, а з твердого матеріалу. Проте це ще не означає, що вона не може бути м’якою і ліричною. Особливо коли бере в руки скрипку.

Класика відразу за вікном

Музика оточувала Лесю змалку. І не лише тому, що батько Борис Григорович, який приїхав на роботу до Ужгорода з Умані, чудово грав на кількох музичних інструментах. Грав як аматор, але серцем і душею. Класичні мелодії лунали попід вікнами щодня. Звуки народжувалися у стінах Ужгородського музичного училища, класи якого, концертний зал розташовано навпроти її будинку. Тож  нічого особливого не було в тому, що після восьми класів переступила поріг саме цього закладу.

Випускницею влилася у групу оркестру обласного муздрамтеатру, а через п’ять років стала художнім керівником Ужгородського районного будинку культури. До цього закладу Леся проклала стежину ще коли навчалася в муз­училищі.

Скільки разів її учнівська скрипка звучала на концертах інструментальних ансамблів районного будинку культури — не злічити! Жива копійка, яку вдавалося на цих виступах заробити, для юної скрипальки була, далебі, не зайвою. Водночас набувала практики концертного музикування, досвіду живого спілкування з людьми.

І тоді не припускала, що районний осередок культури буде робочою зупинкою довго. А сталося саме так: колеги оцінили її товариську вдачу, районне керівництво — здібності лідера, вміння об’єднувати людей та заряджати їх творчою енергією. Та вже скоро мине півтора десятиліття, як Леся Дубенко керує закладом, відповідаючи за діяльність центрів дозвілля на Ужгородщині.

Директорка Ужгородського районного будинку культури Леся Дубенко під час поїздки в Чехію

У репертуарі «Рапсодії» насамперед народний мелос

А чому б не створити на базі районного будинку ще один інструментальний колектив, який виконував би народні твори? Той, у якому задаватиме тон сама вона, Леся Дубенко. Подумала — створила. Поп-фолк, а простіше кажучи, народні мелодії в сучасній обробці неабияк  популярний, в цьому стилі виступають чимало колективів. Щоб і собі ступити в ту річку, не боячись потонути, треба було набратися сміливості. І вона разом із подругами Аліною Гвоздь, Надією Карпинець, Алєсею Фіщенко-Пулєй, іншими виконавцями ступила. Тож їхня річка, а саме інструментальний музичний колектив «Рапсодія» понесла води Закарпаттям і далеко за його межі.

«Рапсодія» стала бажаною на святах і фестивалях удома, а також у сусідніх Словаччині, Угорщині, віддаленішій Чехії. Музикантів з Ужгорода, які встигли заслужити звання «народний колектив», запрошували на відзначення професійних свят лісівники, аграрії, держслужбовці, організатори весіль і народних гулянь. І є легке пояснення цього: що може бути миліше вуху закарпатця, який виростає в атмосфері народних співанок, ніж ті улюблені мелодії. Якщо додати до цього сучасне аранжування карпатських мелодій, то й поготів. У «Рапсодії» не відмовляються від сучасних композицій, але народний мелос — насамперед.

Не святі вареники ліплять

Хто вперше бував на концертах у селах Ужгородщини, дивувався: аматорські колективи, змінюючи одні одних, здатні виступати годинами. Усе дуже просто: в усіх центрах дозвілля працюють старанні художні керівники, які залучають до аматорства молодь,  знаходять окремо від державного фінансування й спонсорів.

І не дивина для сільських культурних діячок, якщо Леся Дубенко, осідлавши власне авто, примчить у будь-який клуб на репетицію, а там і допоможе організувати свято, і сама візьме в ньому участь.

Також вона виступає як ведуча на обласних, районних заходах. Організатори знають: якщо свято веде Леся Борисівна, будуть драйв та імпровізація, а це половина загального успіху.

Цікаво, що, перебуваючи у Словаччині, автор цих рядків кілька разів переконувався, як Леся Дубенко з подругами підкорювала ще й… кулінарні вершини. Ужгородки готували там вареники на Святі пирога (словацька назва відомої в нас страви). Вдалося їх покуштувати й мені. Щоправда, з проблемами, бо з ужгородської каструлі розхапували смачне вариво найшвидше. На завершення наші жінки ще й грали та співали для словаків закарпатських мелодій і співанок. А наша героїня виступала у складі «Арніки» — створеного з її ж ініціативи вокального колективу.

Закордон — не розкіш, а потреба

За багато років до введення безвізового режиму Леся Дубенко культурно встигла освоїти всі суміжні країни. А почалася закордонна епопея не з них, а з турне у складі збірного симфонічного оркестру, очолюваного диригентом-земляком Віктором Плоскіною в Південній Кореї. Тримісячна поїздка в Південно-Східну Азію додала азарту. Згодом уже у складі «Рапсодії» з 2010 року один за одним розпочалися закордонні концерти. У творчий літопис вписано ІV Міжнародний фестиваль весільних обрядів в Угорщині в містечку Айка, 46-й та 48-й Міжнародні фестивалі фольклору русинів-українців у місті Камйонка, ХV Міжнародний фольклорний фестиваль русинів-українців у словацькому селі Пихня. Словацьких гастрольних виступів було найбільше: «На крилах пісні» у місті Гуменне, 39-й Міжнародний фестиваль виготовлення вареників у селі Пудгородь, Маланчин вечір, а також ХІІІ Європейський фестиваль культури народів і народностей — обидва в місті Кошице, відкриття центру української культури в місті Пряшів. А ще були Сербія, Білорусь й Польща.

Один із трьох сольних концертів Лесі Дубенко теж відбувся за кордоном — 2013-го у чеському місті Злін. Йому передували виступи «Рапсодії» у Чехії — І фестиваль української культури та V Карловський гастрономічний фестиваль.

Не давати простою скрипці!

Усе це більш ніж десять років поєднувалося із грою в симфонічному оркестрі Закарпатської обласної філармонії. Саме там відточувала майстерність, підтримувала форму. Адже у грі на скрипці, як на жодному інструменті, відкату в майстерності не оминути, якщо не рухатися вперед.

Останніми роками Лесю Дубенко затягнуло у круговерть далеке закордоння. В один із попередніх років, відгукнувшись на запрошення камерного оркестру імені Яноша Лавотти з угорського міста Шаторолйоуйгей, вона виступала в німецькому Бремені. Тоді й пощастило побувати на могилі Баха та в його музеї у Лейпцигу.

Пів року тому, гастролюючи із Дніпровським симфонічним оркестром, об’їздила пів Європи. Лесина скрипка звучала в Берлінській філармонії, іспанському Palaude la Musica Catalana, Женевському Вікторія-холі, концертних залах Барселони, Мадрида, Берна, Берліна. Під час відпустки за місяць — шість європейських країн! Ще раніше такі самі поїздки відбулися разом із хмельницьким і маріупольським оркестрами.

«Я освоїла чи не всю Європу, та все одно моя земля — Закарпаття», — коментує скрипалька свої часті закордонні поїздки.

У контактуванні із закордоном допомагає знання іноземних мов. На творчому вечорі в Ужгороді бельгійського саксофоніста керівники філармонії шукали перекладача з французької. Це виявилося непросто, бо потрібні знання музичної термінології. Леся Дубенко, прийшовши на виручку, чудово впоралася із завданням.

Бути організатором аматорської культури, музикантом-професіоналом, люблячою донькою для матері, турботливою матір’ю для власної доні — все це так природно для Лесі Дубенко.

Ще такий штрих:  її тенісна ракетка шоста серед працівників культури Закарпаття, а най­улюбленіше заняття — підкорення гірських вершин. Багато з них не лише на місцевості, а й у житті вже подолано. Скільки їх попереду — хтозна. Але вже й так зрозуміло, що на раніше взятих Леся Дубенко не зупиниться.