Не в кожного виникне бажання хоча б в уяві одягти на себе королівську мантію, якщо вона перед очима як музейний експонат. А ось коли стоїш у «Мистецькому Арсеналі» поряд із полотняною солдатською сорочкою Тараса Шевченка і його білим парусиновим костюмом, у якому він 155 років тому гостював у родичів у Кирилівці; а потім переведеш погляд на стіну, де поета увічнено у цьому ж одязі на збільшеному знімку одного з перших київських фотографів Івана Гудовського, майстерня якого тоді була на місці готелю «Козацький», що на Майдані Незалежності… Не знаю, як хто, а я таки віртуально приміряла цю одіж, що постійно експонується в Будинку-музеї Тараса Шевченка, на чоловіків його зросту й комплекції, котрі підходили оглядати її в «Мистецькому Арсеналі». Бо вона таки ближче їм до тіла, ніж королівська.
Письменниця Оксана Забужко, авторка книжки «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу», натхнена «живою авторською енергетикою малярських оригіналів Тараса Шевченка» (у «Мистецькому Арсеналі» експонується понад 50 його художніх творів з колекції Національного музею Тараса Шевченка), у їхній присутності згадала іншого графіка — іспанського художника Франсиско Гойю. І приміряла його цикл «Лихоліття війни» зі страхіття наполеонівських війн до «Кобзаря» Тараса Шевченка: «Вони говорили тією самою художньою мовою, навіть тими самими словами. Остання робота Гойївського циклу — «Правда, істина, котра спить». А в Шевченка — «Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить. Коли вона прокинеться?» Пані Оксана мріє про таке видання, бо «тоді б ми зрозуміли, що Шевченкові послання і його пророцтва мають не тільки український характер, вони загальнолюдські. І це допомагає нам зрозуміти, для чого ми в цьому світі. Генії будять. Прокидаймося, щоб нарешті побачити, зрозуміти, відчути крізь текст, про що нас усіх Шевченко попереджав, що писав він про нас самих, сьогоднішніх».
Режисер Сергій Проскурня, автор масштабної відеоінсталяції «Наш Шевченко» у «Мистецькому Арсеналі» та документального фільму «Тарас Шевченко. Ідентифікація», прем’єра якого відбудеться тут увечері 9 березня, приміряв до сьогодення фразу одного зі своїх учителів геніального театрального художника Данила Лідера: «Все римується у світі — і предмети, і жести, а не тільки слова». «Ми з вами всі поети, художники і артисти, — наголосив пан Сергій. — Треба тільки в собі не скоцюрблювати, не ховати людський артистизм і свої поетичні відчуття, а свої емоції перетворювати в красиві людяні жести. І тоді ці жести не будуть атаками. Тоді ці руки не натискатимуть на гачок гвинтівки».
Усе римується у світі… Зовсім випадково натрапив на Євромайдані Сергій Проскурня на двадцятирічного вірменина з Дніпропетровщини Сергія Нігояна, який «не зміг спокійно відреагувати на те, що побили студентів, таких самих громадян, як я. Я прийшов підтримати народ, де народився і проживаю».
«Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців. Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України», — сказав співак Святослав Вакарчук того дня, коли майбутнє Сергія Нігояна перекреслив розчерк куль. Але ми будь-якої миті на хвилину можемо побачити й почути Сергія Нігояна живим, коли він читає уривок з «Кавказу» у відеоінсталяції Сергія Проскурні.
Сергій Нігоян став першим із Небесної Сотні героїв, які своєю кров’ю вписали святі рядки у найвищу поезію найкращих людських вчинків. Її продовжують мільйони наших співвітчизників. Ось ще один рядок додали до неї справжні солдати, які з відкритими обличчями і без зброї протистоять агресорам.
Ми стаємо народом, для якого гідність і патріотизм — не слова і не гасла. І з цим зустрічаємо 200-річний ювілей Тараса Шевченка.
Людмила ЯНОВСЬКА,
Володимир ЗАЇКА (фото),
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+