У цей незатишний час нам усім потрібна єдність, прикладом якої і став куди з’їхалися гості з Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Львівської, Полтавської, Одеської, Рівненської, Івано-Франківської, Сумської, Харківської (50 промислових підприємств), Чернігівської, Луганської та Донецької областей. Щоб заохотити, з донеччан і луганчан навіть містового не беруть. Про це повідомила керівник проекту «Сорочинський ярмарок» Світлана Свищева. Та що там містове. На Сорочинському навіть поїсти можна по-людськи, бо ціни залишилися приблизно на торішньому рівні. 100 грамів шашлику — 30 гривень, порція борщу — 25, супу — 20, овочевий салат — 20. Це в середньому. А якщо вже з грошима зовсім сутужно (то чого тоді їхати на ярмарок?), а їсти дуже хочеться, можете утамувати голод одним вареником за 10 гривень (4 вареники коштують 25). Це меню для найбідніших, бо насправді кухня тут на будь-який смак.

Дяк — Солосі: «Підсуньтеся, сладчайшая, до мене ближче! Ух, яка ж ви!» Фото автора

Як і завжди, повно на ярмарку всілякого краму, навіть в одному місці молода пара з Косівщини Івано-Франківської області продає закатану в скляні банки «капусту» — євро, долари, юані, франки, фунти стерлінгів тощо. Просять по 100 гривень за трилітрову. Дволітрова й літрова банки відповідно коштують 80 і 60 гривень. За приблизними підрахунками, тут торгують, укладають довгострокові угоди представники 400 промислових підприємств, понад 400 підприємців, 530 майстрів народних промислів.

О! А це обличчя мені знайоме. Так і є, це мій давній знайомий Павло Даниленко з Лубенського району. Привіз на ярмарок вироби з рогозу, бо їхня родина з діда-прадіда працює з цим матеріалом. Розказував, у них є сімейна реліквія — грамота, видана його предкові у Нижньому Новгороді 1854 року, де написано: «За вибивання кошиків». І сьогодні в нього у продажу є і кошики, і картузи з брилями та домовички по 45 гривень. Але відразу впадають в око бички чи воли з рогозу й сіна. Розговорилися про ціну. «Ціна залежить від мене і того, хто купує, — розповідає Павло Іванович. — Півтора тижні тому продав бичка народному артистові України Володимирові Талашку за 2 тисячі гривень. І такого самого приблизно іншим людям — за тисячу. Навіть відвіз їм додому». «Талашко, прочитавши це, не образиться?» — «Та що ви, він мені ще й рогозяних кота з конем замовив. То душа-чоловік». Тільки відійшов 200 метрів, як зустрів фотохудожника заслуженого журналіста України Валерія Черкаса. 75-річний ветеран побував не на одному Сорочинському ярмарку. Навіть два чудові томи фотохроніки про ці події видав, а ще два томи підготував до друку, залишилося знайти спонсора. Запитую, чим перший Сорочинський ярмарок 1967 року відрізнявся від нинішнього.

Наварю борщику в обмащеному глиною горщику. Фото автора

«Тоді, — каже, — сценічні дійства виконували самодіяльні артисти з Великої Багачки, яка входила до складу Миргородського району, навколишніх сіл Савинці, Зуївці. І вони набагато краще грали, ніж нинішні професіонали за гроші. Чапаєв у бурці на коні їздив — тоді це модно було. Тепер дивлюся ті чорно-білі світлини — черги за товарами: той баян вибирає, той гармошку. Райспоживспілка дефіцити на ярмарок привезла, щоб привернути увагу. І пішло-поїхало. 

Незмінні учасники Сорочинських ярмарків — воли Гайок та Соловейко і цього разу радують люд. Фото автора

Зазвичай у дні ярмарку йшли рясні дощі. На Жабокрицькому майдані все заливало, було грязько. Покупці та продавці ходили у накидках і гумових чоботях. І ярмаркування тривало всього два дні, в один з яких відзначали день механізаторів. Вручали кращим мотоцикли. Як діти на них дивилися! Які були щасливі! На одному фото у колясці мотоцикла стоїть хлопчик років 12—13 з батьковим дипломом, а очі в нього аж горять! Старенькі бабці приходили на ярмарок подивитися, як грають аматори. Сиділи на стільчиках із костурами, у білих хустинах. Це таке було до початку 1970-х. Потім почали запрошувати професійних акторів за гроші.

А скільки чудових людей за ці роки пройшло крізь Сорочинський ярмарок! Починаючи від урядових, всесоюзних героїв, акторів, кінорежисерів. Ведучий клубу кіноподорожей Юрій Сенкевич, мій колега фотокор газети «Правда» Володимир Пєсков. У нього тоді були два «Нікони», а всі ж «Зенітами» знімали. А нині на першому плані — шашлики, пиятика, гулянки. Усе урбанізовано й комерціалізовано. Пляшечка води — і та 28 гривень коштує».

Що відповіси ветеранові? Часи минають, усе змінюється. Як і ми, до речі. Пишу так, а в самого на душі щемно. Може, через те, що накрапає дощ? Після Сорочинських ярмарків завжди повертає на осінь…