У школах Донецька, Макіївки, Горлівки, Єнакієвого й інших тимчасово окупованих міст і сіл Донеччини поки що немає уроку «українофобія». А навіщо? Дітей вчать зневажати, ненавидіти і звинувачувати в усіх бідах Україну на уроках «громадянськості», які введено у шкільну програму для всіх класів. Надпотужна російська пропаганда, від якої вже потерпіли люди похилого віку, повіривши у примарне повернення до СРСР, своїми наступними жертвами обрала дітей зі ще не зміцнілою психікою. Згаданий предмет ввели в розклад замість уроків української мови та літератури. А сама концепція «громадянськості» для дітей Донбасу — майже копія пропаганди сусідньої держави про неминучість війни і заклики до готовності захищатися від ворогів, які оточують звідусіль. Найстрашнішими супостатами названо, звичайно, Україну та Америку. 

«Того дня озброєні до зубів укри оточили їх і запропонували здатися. Як розповів «Кальмар» (це позивний), нападників було в кілька разів більше, та вони вирішили оборонятися.

«Донецькі росіяни не здаються!» — крикнув «Кальмар» і відстрілювався до останнього патрона. А потім кинув гранату. Бабах! Як каже він, два укропські танки загорілися, а ще три злякалися і поповзли назад. «А далі, пацани, «Правий сектор» викликав на підмогу америкосів — нас атакували відразу чотири вертольоти!» — згадує він. — Я схопив кулемет, прицілився і зрізав одного. Потім біля нас впав ще один. Звідти виліз негр і підняв догори руки: «Україна капут!..» Полоненого відвели у бліндаж, а я дивлюся: вертоліт майже цілий! Сів за штурвал і дир-дир-дир! Коротше, злетів і давай їх обстрілювати! Ще танків їхніх штук п’ять підпалив і дві гармати. Та вони із зенітки таки підбили мене. Гоп, а парашут мій не відкрився!.. Я тоді за запасний схопився і приземлився біля їхніх окопів. Коротше, взяв у полон трьох бійців батальйону «Донбас». Та коли вів полонених, нас накрили «Градами». Отямився вже у госпіталі…» Ще «Кальмар» каже, що в госпіталі бачив самого Моторолу. Той подякував йому за хоробрість і подарував пістолет. Боєць «Кальмар» — справжній герой республіки! Хоч в Україні це був звичайний вантажник на ринку, він часто ночував на лавці біля під’їзду будинку. А іноді показував нам свої відзнаки, отримані на зоні: татуювання на руках, ногах, грудях, спині. А тепер його груди увішані медалями і він часто приходить до школи виступати перед нами». 

Не поспішайте з категоричними висновками. Ніяка це не маячня, а уривок зі шкільного твору — учнівського переказу розповіді «героя», який приходив до дітей однієї зі шкіл Донецька. Оте написане своїми словами переповіла мені жителька міста, побувавши недавно по цей бік лінії розмежування. «Мамо, а що мені тепер пи­сати?» — бідкався син увечері, —  розповідає жінка. — У школі на уроці «громадянськості» семикласникам дали завдання написати твір на дві теми на вибір. Перша — згадати про все погане і трагічне, що було за України: заборона російської мови, «бандерівці», «фашисти». І друга — написати про одного з «героїв республіки», яких часто приводять на уроки. Син обрав другий варіант: за його словами, це прикольно, бо гість-п’яничка таке верз, що діти ледве стримували сміх». Донеччанка зізнається: прочитавши написане хлопцем, вона спочатку злякалася. А раптом у школі здогадаються, що той відверто глузує з «героя»? Тому змусила переписати. Син погодився, хоч опирався: «Та цей «Кальмар» нам ще й не про такі «подвиги» розповідав! Куди тим Рембо чи Термінатору!..»

Що ж, це відносно позитивний результат брутальних спроб російських пропагандистів промити мізки підростаючому поколінню тимчасово окупованого Донбасу, бо викликає сміх. Та, на жаль, є й інші випадки поширеної практики перетворення сьогоднішніх школярів на «захисників республіки». Іншими словами, на гарматне м’ясо.

На цьому фото 2014 року підлітку з Донецька Андрію (в центрі) 15 років, але замість навчання він з товаришами взяв до рук зброю. Чи буде в них майбутнє? Фото з cайту censor.net.ua          

Назва однієї з провідних тем уроку «Виховай у собі громадянина «ДНР» підказує, що дітям змалку втовкмачують: мовляв, не було, немає і ніколи не буде Донецької області у складі України, а є тільки самопроголошена і ніким не визнана «народна республіка». І ще є сусіди-брати: серед головних тем також «Донбас і рускій мір». Тобто ще зовсім малих і трохи старших дітей наполегливо намагаються виховати в дусі спотвореного, цинічного і суто місцевого патріотизму. А справжнім патріотом Донбасу, цілеспрямовано втовкмачують школярам, може бути не той, хто любить і працює для «ДНР», а готовий без роздумів загинути за неї. Від кого захищати? Від України та всього іншого світу. «У дітей свідомо поміняли місцями поняття білого і чорного», — розповідає вчителька з Горлівки. — Їх переконують: ми вже давно жили б  багато і щасливо, якби не вороги, які нас оточують! Вихід один: знищити «бандерівців» і «америкосів» — і тоді тут настане рай земний. Звісно, цій маячні вірять далеко не всі. Коли школярам дали завдання написати про жахи, які були в місті за часів України, багато з них різко захворіли і нічого не писали. А деякі старшокласники вдома батькам зізнавалися: ті роки добре пам’ятають, а тому нічого поганого про той період писати не будуть». 

Звісно, дуже багато в цій ситуації залежить від батьків. Деякі підтримують  «військово-патріотичне» виховання своїх дітей, проте до того часу, доки ті не стають випускниками. Приміром, знайома родина потрапила у 2014-му під масовий психоз: активно купували напіввійськовий одяг своєму шестикласникові і дуже тішилися, що під­ростає такий «захисник». Однак збагнувши, що випускникові школи тепер пряма дорога в окопи, дуже злякалися й почали шукати, як уникнути трагічної долі для свого сина. На жаль, чимало вчорашніх школярів стають «добровольцями» через безвихідь, бо немає перспектив на навчання чи  роботу. Плюс агресивне й цинічне «патріотичне» виховання, яке вчить ненавидіти Україну і воювати з українцями. «Вбивати «ворогів» вчать ті, хто на цьому добре знається, — каже жителька Донецька. — До шкіл зачастили військові зі зброєю, які демонструють її прямо у класах. А старшокласників нерідко возять на полігони, де вчать стріляти. Ще дужче лякає, що серед «наставників» немало колись засуджених персон за вбивства й інші тяжкі злочини. Уявляєте, чого вони навчать наївних дітей!»

А тим часом керівники окупованих територій не приховують, що мають намір ще активніше братися за «військово-патріотичне виховання» у  школах. «У самопроголошеній владі тупо копіюють ідеологію часів СРСР, але роб­лять це значно потворніше, — обурюється моя співрозмовниця. — Колись випускників радянських шкіл зваблювали гучними закликами типу: «Всім класом — на виробництво!» чи «Всі на БАМ!» А тепер, схоже, можуть «добровільно» погнати весь клас до військового підрозділу. Не хочеш? Змусять. Бо хіба даремно стільки років вчать ненавидіти Україну, стріляти і вбивати людей? За цей час «рускій мір» так спотворив свідомість дітей, що аби повернути їх до нормального життя, потрібні десятиріччя».