План дій Ради Європи для України на 2015—2017 роки у Страсбурзі називають найамбітнішим серед усіх, які РЄ досі підписувала з країнами-членами. Це стосується не лише суми, спрямованої на реалізацію його проектів, — 27 мільйонів євро, а й масштабності змістового наповнення. Адже план дій охопив законодавчі й інституційні зміни в таких сферах: конституційна реформа, зокрема в частині децентралізації та правосуддя; зміцнення механізмів захисту прав людини і основних свобод; боротьба з корупцією; вдосконалення системи виконання рішень національних судів і забезпечення виконання рішень Європейського суду з прав людини; реформа правоохоронних органів і пенітенціарної служби.

І хоч формально нинішній план дій ще чинний до кінця 2017 року, представники РЄ та української влади зустрінуться в Києві вже 12 червня, щоб підбити підсумки спільної дворічної роботи та обговорити перспективи нового плану дій на 2018—2020 роки. Напередодні зустрічі «УК» поспілкувався з керівницею офісу генерального директорату програм Ради Європи Вереною ТЕЙЛОР.

Керівник офісу генерального директорату програм Ради Європи Верена Тейлор.— Пані Тейлор, чи задоволені у Страсбурзі практичними результатами Плану дій РЄ для України?

— План дій слід оцінювати за тим, який позитивний вплив він мав на життя людей в Україні. Тож на мою думку, передусім важливо, що проголосували поправки до Конституції щодо судової системи. Це був справжній прорив, бо тепер судову систему України можна реформувати згідно з вимогами Ради Європи, а це було одним із зобов’язань, які Київ узяв на себе, приєднавшись до РЄ у 1995 році. Після цієї реформи українці зможуть по-справжньому довіряти своїй судовій системі. Цей процес тривалий, але основу для нього закладено.

Створення нових антикорупційних органів, яке відбувалося за участі експертів РЄ, також має вплив на життя людей в Україні, оскільки за умови їхньої успішної роботи рівень корупції у вашій країні знижуватиметься.

Інша сфера, в якій план дій продемонстрував ефективність, — створення суспільного мовлення і децентралізація, тобто передача влади від центру в регіони. На мою думку, ми досягли успіху і в об’єднанні дрібних муніципалітетів у більші, спроможні надавати ліпші послуги громаді. Ми провели багато корисних тренінгів з нарощування потенціалу для місцевих депутатів і людей, які працюють у муніципалітетах, щоб вони розуміли свої завдання. Бо направити людину у владу легко, але треба, щоб вона чітко розуміла й знала, що їй робити в цій владі.

— Що із запланованого зробити не вдалося?

— Одним із розчарувань минулого року для мене стало те, що Верховна Рада не ратифікувала Стамбульську конвенцію щодо домашнього насильства й насильства проти жінок. Був великий проект у межах плану дій, до якого було залучено неурядові організації та Міністерство соціальної політики України, спрямований на те, щоб підготувати законодавче підґрунтя для ухвалення конвенції. Сподіваюся, що нератифікація Стамбульської конвенції — це не системна політика, а просто опір консервативних людей у Верховній Раді. Гадаю, що її все-таки буде ратифіковано.

— Як формується бюджет плану дій?

— Реалізація проектів у межах плану дій коштує багато грошей. Спершу в План дій на 2015—2017 роки було закладено 45 мільйонів доларів, проте з них вдалося залучити 27 мільйонів євро. Із цієї суми 1,6 мільйона надав Євросоюз, а решту — 26 країн-членів РЄ. Те, що так багато країн висловили бажання зробити донорський внесок у план дій, демонструє солідарність Європи з Україною. Деякі не надто багаті країни робили внесок у вигляді експертної допомоги.

У вашій країні багато західних донорів. Тому нам треба думати над тим, куди саме спрямовувати наші зусилля, щоб отримувати бажаний ефект від співпраці. Братимемо це до уваги і під час підготовки нового Плану дій на 2018—2020 роки.

Уважно слухаємо наших українських партнерів, що під керівництвом вашого МЗС вже почали проводити внутрішні міністерські зустрічі, на яких міністри можуть сказати, яка додаткова допомога від РЄ їм потрібна для проведення реформ.

 — Якими саме визначають напрями проекти плану дій?

— Усі плани дій РЄ функціонують за спільним принципом. Рада Європи збирає рекомендації з потреб певної країни у реформах, що надходять від різних комітетів РЄ, Європейського суду з прав людини, ПАРЄ, Комітету міністрів РЄ. Визначаємо важливі напрями і обговорюємо їх з українською владою (в Україні співпрацюємо з МЗС як координатором плану дій). Потім переконуємося, що жодна інша міжнародна організація не займається тим самим напрямом, який ми обрали. Нарешті приходимо до узгодженого проекту плану дій і представляємо його на засіданні КМРЄ, бо його має підтримати більшість країн-членів РЄ. Втіленням плану дій займається офіс РЄ у Києві, який звітує у Страсбург про роботу над проектами. Щороку-півтора надаємо КМРЄ звіт про прогрес в імплементації плану дій. Незабаром надамо фінальний звіт щодо нинішнього плану, а восени — пропозиції щодо нового плану дій для України.

— Хто саме оцінює практичні результати плану дій?

— Рада Європи робить це спільно з українською владою. Крім того, в Києві це відстежують посольства країн-членів РЄ і Представництво Євросоюзу. Бо надзвичайно важливо, щоб ми всі розуміли і знали, як триває імплементація плану дій. На початку весни Київ відвідала делегація послів країн-членів РЄ зі Страсбурга, які зустрічалися з реципієнтами програми плану дій в Україні.

— І що вони вам розповіли про візит?

— Посли були вражені певними результатами, особливо перекваліфікацією суддів. Захват у них викликала діяльність НАБУ, НАЗК, інших антикорупційних органів. Посли зустрілися з представниками громадянського суспільства, з якими співпрацюємо в межах плану дій. Громадянське суспільство в Україні надзвичайно активне і добре розвинене, але його консультативні процеси недостатньо інституалізовані. І це та проблема, над якою працюємо. Адже важливо не лише щоб активісти висловлювали оцінки й погляди. Хочемо, щоб неурядові організації здобули право бути почутими владою.

— Які програми плану дій було найважче реалізовувати?

— Проекти з реформування системи кримінального правосуддя і офісу Генпрокурора. Це справді були тривалі багаторічні зусилля, і не лише РЄ.

Інша сфера, де важко працювати, — створення суспільного мовлення. Але найскладніше те, що Україна — дуже велика держава, яка має багато проблем. Інколи здається: попри те, що постійно працюєш і нібито показуєш результат, незробленої роботи надто багато. Нерідко це важко пояснити донорам, бо вони кажуть: «Але ж над цим ви вже працювали!» Так, але часто одна проблема має багато аспектів, які також потребують розв’язання.

Крім того, політична ситуація в Україні не завжди сприяє. Тут триває війна. Вражає те, як держава може сконцентруватися на реформах, коли на її території гинуть люди. Поза межами України не завжди пам’ятають, що саме тут відбувається. Теоретично знають про конфлікт на Донбасі, анексію Криму, але не беруть до уваги, яких значних ресурсів це щодня потребує від країни.

— Як оцінюєте бажання українських урядовців співпрацювати з Радою Європи?

— У нас дуже плідна співпраця. Звичайно, важливий нюанс тут те, що план дій суто технічний. Хоч, звичайно,  реформа судової системи має і політичний вимір. Тому торік у червні було важливо, щоб Верховна Рада ухвалила відповідні зміни до Конституції. Проте більшість реформ просувається крок за кроком на технічному рівні. Тому наш досвід у спілкуванні з українським урядом позитивний. Не пригадую, щоб хоч один урядовець, з яким я висловила бажання зустрітися під час візитів до Києва, відмовив мені в зустрічі з тих чи тих причин. 

— Чи знаєте, які проекти увійдуть до нового плану дій?

— У ньому продовжимо проект з реформування органів Генпрокуратури. Усі інші проекти завершаться із закінченням чинності плану. Але це не означає, що ми не працюватимемо за тими самими напрямами, можливо, лише трохи змінимо, так би мовити, кут зору. Сконцентруємося на імплементації реформ, розбудові спроможностей, щоб реформи, для яких було створене підґрунтя у нинішньому плані, втілили на практиці у новому. Адже можеш мати найліпший закон у світі, але якщо не знаєш, як його втілити в життя, то він не працюватиме і не даватиме користі.

Наступні два роки збираємося працювати над реформуванням судової системи, механізмами виконання Україною рішень ЄСПЛ, створенням системи безкоштовної правової допомоги для громадян. У центрі нашої уваги залишиться децентралізація, реформа виборчого законодавства. Можливо, у новому плані дій з’явиться проект щодо внутрішньо переміщених осіб. Але він матиме не гуманітарне спрямування. Цей проект допоможе місцевим громадам на сході України створити сприятливі умови для ВПО із зони конфлікту. Будуть проекти, які стосуватимуться надання правової допомоги таким людям. Український уряд висловлює зацікавленість у проекті для кримських татар, які виїхали на материкову Україну. Думаємо над проектом для молоді, який допоміг би зрозуміти, чому важливо бути активним членом суспільства.

— Чи вимальовується вже сума бюджету нового плану дій для України?

— Це поки що невідомо. Бо спочатку маємо затвердити проекти нового плану дій, а тоді вже працюватимемо над його бюджетом. Маємо дуже багато тем, але не можемо ввести усі їх до плану.

Я лише назвала побажання, які ми почули від української сторони. На мою думку, новий план дій має бути концентрованішим і не надто всеосяжним. Нині дуже мало індикаторів від потенційних донорів, які могли б фінансувати план дій для України. Тож поки що про конкретні суми говорити рано, але, гадаю, остаточно донори визначаться восени.

ДОСЬЄ «УК»

Верена ТЕЙЛОР. Директор офісу генерального директорату програм Ради Європи. Доктор філософії у галузі політичних наук. У 1989 році, після роботи у неурядових організаціях Відня та Лондона, почала працювати у Раді Європи. Відповідає за програми РЄ.

 

Переконана, що стандарти РЄ та її політика щодо прав людини, верховенство права нині так само актуальні для Європи, як і в 1949-му, коли було створено РЄ.

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»