Перший історичний роман кандидата мистецтвознавства Олександри Шутко «Роксолана: міфи та реалії» зацікавив читачів як в Україні, так і поза її межами. Адже авторка, вивчаючи закордонні документи, знайшла невідомі факти з життя українки, яка мала великий вплив на життя Османської імперії. Романом зацікавилися у Туреччині. А під час недавнього «Книжкового Арсеналу» відбулася презентація нового роману авторки про султану-українку Надію з Поділля «Хатідже Турхан», яка відіграла визначну роль у союзі козацтва з Османською імперією.
«Моє зацікавлення історією Османської імперії, яка тісно пов’язана з українським народом, виникло під час вивчення турецької мови, — розповідає Олександра Шутко. — Відсутність віз, акційні перельоти літаками Турецьких авіаліній і доволі низькі ціни в готелях та ресторанах зробили мої мрії про дослідження в цій країні реальними. Адже лише у Стамбулі зосередилося стільки історичних пам’яток часів Візантії й Османської імперії!»
Щоб удосконалити турецьку, Олександра купувала багато книжок — переважно історичні дослідження, пов’язані з Роксоланою. Прочитавши таких з десяток, збагнула, що Роксолана була зовсім не такою, як прийнято в нас вважати. «Вона стала Хюррем-султан, тобто впливовою й заможною мусульманкою-туркенею. І, на жаль, нечасто згадувала про своє українське походження, — констатує авторка. — Адже після викрадення турками в Рогатині красуня, потрапивши в султанський палац, отримала не тільки кохання султана, а й неймовірне багатство. Її щоденне утримання становило 2 тисячі акче, тобто майже шість тисяч американських доларів.
Окрім грошей, султан Сулейман дарував дружині землі, села і ферми в Єрусалимі, Єгипті, Мецці, Омані, Стамбулі, які давали чималий прибуток. Вочевидь, тоді Роксолана була найбагатшою жінкою Османської імперії. Але не займалася накопичуванням статків, а більшу частину доходів віддавала на благодійність. Своє майно вона заповіла спеціальним благодійним фондам спадкування — вакфам.
Завдяки цьому в Стамбулі досі функціонує мечеть Роксолани, поряд з якою вона побудувала благодійний комплекс: кухню для бідних, лікарню, школи і фонтан, а також знаменитий хамам Хюррем-султан, що навпроти Св. Софії. Чимало благодійних споруд Роксолана звела у провінціях Османської імперії. Адже дбала про народ країни, якою правила.
Цікаво, що у XVII столітті в османському палаці мешкала ще одна султана-українка Надія, тобто Хатідже Турхан. Про це Олександра Шутко пише в новій однойменній книжці. Надію 12-річною викрали з Поділля кримські татари й доправили до гарему султана Ібрагіма І (роки правління 1640—1648). Вона народила йому первістка Мехмеда, який став наступним султаном. Він очолив походи проти польської шляхти на Поділля у 1672—1673 роках, успішно проведені разом з гетьманом Петром Дорошенком. Тоді до них приєдналася і Хатідже Турхан, яка відвідувала рідні землі. Поховали цю султану в найбільшому в Стамбулі мавзолеї. На Батьківщині про неї, на жаль, майже нічого не відомо. Тому письменниця вирішила популяризувати її історію, написавши роман.
Що далі дослідниця заглиблюється в тему, то складнішими стають пошуки достовірних відомостей. «Виручає інтернет, який дає змогу побачити всю наявну в світі науково-історичну базу з цього питання, — розповідає Олександра. — Мене вразила відкритість науковців з інших країн. Так, професор Єльського університету турецького походження Озген Фелек не лише надіслала мені свою роботу, а й запропонувала видати в Туреччині мою книжку про Роксолану. А яким було моє здивування, коли наступного дня (!) надійшов лист від відомого турецького видавця Чаатая Анадола з умовами контракту щодо перекладу і видання моєї «Роксолани». Що цікаво, надовго цю ідею не відкладали — «Хюррем-султан» (саме таку назву має ця книжка в Туреччині) уже вийшла друком у одному зі стамбульських видавництв.
Нині Олександра працює над другим томом роману «Хатідже Турхан» про реґентування цієї султани за правління неповнолітнього сина Мехмеда ІV. Водночас готує до друку книжку «Листи Роксолани: любов та дипломатія» із перекладом її любовних послань до султана Сулеймана й кореспонденції до польського короля і перського шаха. Вивчає дослідниця і листування наступниць Роксолани — султан Нурбану, Сафіє, Кьосем та Хатідже Турхан, які відомі своєю активною політикою втручання в державні справи. Тому цей період в історії Османської імперії отримав назву «Жіночий султанат».
«Зібрати й вивчити їхню кореспонденцію до королев Британії й Франції, а також дожа Венеції мені допомогли європейські дослідники, зокрема італійський історик професор Марія ПіаПедані. Вона надіслала наукові статті авторів минулого століття, яких немає у відкритому доступі, — пригадує письменниця. — Як виявилося, для науковців цивілізованих країн вважається звичним ділитися джерелами та інформацією. А нещодавно мені знадобилася стаття польського дослідника Зигмунда Абрахамовича, яка була лише у бібліотеках Варшави і Кракова. Надіславши туди лист, я отримала відповідь: можемо надіслати цю інформацію, записану на диску».
Наскільки відомо, відкритість для українських бібліотек — швидше виняток, аніж правило. Утім, з легкої руки молодих співробітників Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України кандидатів історичних наук Дмитра Гордієнка і Світлани Потапенко вдалося оприлюднити статті в українських наукових збірниках. Тож Олександра Шутко радіє, що через книжки може поділитися цікавими дослідженнями з життя відомих українок. Адже вони — частина нашої історії.
Олександра ТИМОЩУК
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+