Нудотний запах заповзає в кожну альвеолу, кожен бронх, в одяг, волосся і навіть, здається, зуби й кістки. Коли дме західний вітер, гуляти красивезною стежиною національного природного парку «Голосіївський», що пролягає від Китаївських ставів і Троїцької церкви до Національного музею народної архітектури та побуту, неможливо. Але якщо відпочивальникам вільно обрати інший маршрут, то мешканцям будинків на проспекті Науки та в мікрорайоні поряд із ним подітися нікуди. Дістається і жителям убитих хрущовок і бараків (там ще досі позалишалися), й елітних особняків, а також ченцям Троїцького монастиря. Тож у цьому краї зміні напрямку вітру радіють усі незалежно від віку, статі й статків. Натомість настрій і здоров’я псується у жителів розташованих східніше Києва Пирогова і Корчуватого.

Джерело смердючих хвиль, які накривають поперемінно то околиці Києва, то навколишні селища, — полігон № 6, розташований у колишньому глиняному кар’єрі Корчуватського комбінату будматеріалів. Він розкинувся неподалік Пирогова в Голосіївському районі столиці. Десятки років полігон використовують для будівельного сміття, яке начебто не має смердіти. Але останнім часом склад будівельних матеріалів істотно змінився. Тепер це не лише дерево, цегла й уламки бетону, а й різні пластики, пінки, синтетичні ущільнювачі, тобто те, що залюбки горить і виділяє токсини. Та й контролю за тим, що завозять на сміттєзвалище, майже нема. Туди потрапляють і побутові відходи. Коли вони гниють або, ще гірше, — тліють чи палають, то ховайся хто може. Хоч від смороду й отруйних газів не сховаєшся, вони поширюються на 4—5 кілометрів, а за сильного вітру й далі.

Буде як у ЄС та відповідно до У годи про асоціацію: відходи тари та упаковки сортуватимемо та перероблятимемо, а на звалище вивозитимемо те, що переробці не піддається. Інфографіка з сайту menr.gov.ua

Картина олією

Шостий полігон — лише один із численних прикладів того, як сміття отруює нам життя. Певен, що кожен читач може розповісти щось подібне із власного досвіду. У країні вже накопичено майже 36 мільярдів тонн відходів, що становить понад 50 тисяч тонн на 1 км2 території. Це важко уявити, тому наведемо іншу цифру: щороку в Україні утворюється близько 10 тонн відходів у розрахунку на одного жителя. Для порівняння: у країнах ЄС — 5,5 тонни. Але тамтешні громадяни ці відходи не тільки вдвічі менше за нас плодять, вони їх набагато краще утилізують, себто переробляють. У деяких країнах — до 70%. У нас же утилізують лише 30% промислових і 4% побутових відходів.

Ще важливе: побутового сміття — того, що викидаємо ми з вами, заклади громадського харчування, школи, лікарні, магазини тощо — лише 3% із щорічних неосяжних обсягів відходів. Офіційно їх називають ТПВ, тобто тверді побутові відходи. Їх продукуємо щороку 11 мільйонів тонн. Саме ТПВ переважно потрапляють в об’єктиви телекамер, і це про них найчастіше чуємо. Хоч побутові — лише верхівка відходівського айсберга, який успішно протаранить і пустить на дно історії корабель нашої цивілізації. Як не всієї, то української напевне. Якщо ми не…

Візьмемося за розум

Причин такого смердючо-отруйного стану речей у країні кілька. Це і низька свідомість громадян і зажерливість бізнесу, який не хоче витрачатися на прибирання за собою. Це й безхребетність, безтолковість і корумпованість місцевої влади (за ТПВ відповідає саме вона) і чиновників центральних установ та відомств. Це й державна політика, точніше, її брак.

Також не було стратегічного бачення, концептуальних документів щодо відходів. Тепер є. На початку листопада Кабінет Міністрів схвалив Національну стратегію управління відходами (відповідне розпорядження уряду буде опубліковане в найближчих номерах газети). «Це перший несегментарний документ за часів незалежності. Робота над ним тривала понад рік. Він пройшов усі стадії обговорення з громадськістю та експертами, отримав підтримку бізнес-асоціацій і комітетів Верховної Ради. Стратегія — всеосяжний документ на період до 2030 року», — повідомив міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак.

Стратегія ґрунтується на трьох засадах, притаманних країнам Європейського Союзу. Перша — це перехід до економіки замкненого циклу, яка є основою стратегії сталого розвитку. Для України це означає масштабну технологічну модернізацію і відмову від споживацького ставлення до природних ресурсів. Друга — розширена відповідальність виробника. Це означає, що держава не втручається у процес. Виробники товарів у тарі й упаковці за власні кошти впроваджують роздільне збирання сміття, заохочують населення його сортувати тощо. Третя — впровадження п’ятиступеневої ієрархії поводження з відходами, яка діє в Європейському Союзі. Її пріоритет — запобігання утворенню відходів, а найменш прийнятний варіант — захоронення.

«Звісно, досягти амбітних цілей у запобіганні утворенню відходів зможемо лише за умов ухвалення нової нормативно-правової бази та запровадження в українській економіці технологій чистішого виробництва і застосування найкращих європейських практик поводження з відходами», — додає екоміністр.

Швидко не буде

Стратегія містить чимало конкретних цифр і дат, які показують, що маємо нині й до чого і коли прагнемо прийти. Так, до 2030 року передбачено зменшити кількість місць видалення відходів (полігонів) з 6000 до 300. Але при цьому ті, що залишаться, мають переобладнати. Якщо нині вимогам директиви ЄС № 1999/31 не відповідає жоден, до 2030-го планують таких півсотні. Мріють і про зменшення кількості захоронюваних відходів: нині їх хоронимо половину від того, що виробляємо, а через 10—13 років планують прикопувати лише 35%.

Ці красиві цифри не означають, що вже з нового року полігон під Пироговом перестане смердіти. Для цього і не треба було стратегії, а лише якісна робота київської влади. Стратегія лише вказує на основні проблеми й визначає магістральні шляхи їх розв’язання. І дає головні орієнтири та визначає етапи. Докладно що і коли робити, мають показати плани дій — національний та регіональні (обласні, місцеві). А як діяти, за якими правилами, визначать закони.

З останнім, до речі, біда. У Верховній Раді збираються розглядати пакет законопроектів (№№4835-д, 4836, 4837, 6602), якими вводять (точніше, відновлюють) податок на виробництво та імпорт упаковки і товарів в упаковці й «зелений» тариф на електроенергію, яку виробляють внаслідок спалювання відходів. Громадські організації й бізнес-асоціації відверто називають ці ініціативи антиєвропейськими, антиринковими, антиекологічними й корупційними. Майорить за цими законами й схема пріснопам’ятного ДП «Укрекоресурси», через яке відмивали сотні мільйонів доларів щороку і яке з величезними зусиллями ліквідували після Майдану.

Натомість екологи й бізнес виступають за прописане у вже згаданій Національній стратегії роздільне збирання і розширену відповідальність виробників (РВВ), як у ЄС. Ці принципи закладено в законопроекті № 2048. Але він лежить у ВР уже понад рік, і ніхто його, на жаль, не збирається розглядати, хоч він повністю відповідає вже згаданій і затвердженій Кабміном Національній стратегії поводження з відходами. 

КОМПЕТЕНТНО

«Документ пропонує європейські принципи поводження з усіма видами відходів»

Анна ТАРАНЦОВА,
голова робочої групи Американської торговельної палати
з питань поводження з відходами упаковки:

— Національна стратегія управління відходами, яку Кабінет Міністрів розглянув і схвалив 8 листопада цього року, пропонує запровадити в Україні європейські принципи поводження з усіма видами відходів: твердими побутовими, промисловими, будівельними, небезпечними, відходами сільського господарства тощо. Документ пройшов усі стадії обговорення з громадськістю й експертами, має підтримку бізнес-асоціацій і парламентських комітетів. Стратегію підготувала робоча група за участі українських профільних міністерств — Мінприроди, Мінекономрозвитку, Мінрегіону, експертів німецької групи GIZ, ЄБРР та проекту «Twinning».

Стратегія передбачає запровадження принципів циклічної економіки та розширеної відповідальності виробника, які заохочуватимуть бізнес до мінімізації утворення відходів і зацікавленості в їх переробленні, а також упровадження п’ятиступеневої ієрархії поводження з відходами, яка працює в Європейському Союзі.

Подальшим кроком на шляху впровадження стратегії має стати розроблення і подання до Верховної Ради законопроектів, які становитимуть базу для системного розв’язання проблем збирання, переробки й утилізації різних видів відходів. Такі законопроекти мають ґрунтуватися на сучасних нормах, підходах і стандартах поводження з відходами, прийнятих у країнах Європейського Союзу, що насамперед передбачає Угода про асоціацію України з ЄС.

Тому нині слід зосередитися на розробленні таких проектів законів і не витрачати час на розгляд раніше поданих законопроектів (зокрема це стосується №№4835—4838 та №6602), які не враховують базових положень і принципів Національної стратегії управління відходами і суперечать нормам директив ЄС. 

ДОВІДКА «УК»

РВВ — спеціальне об’єднання (одне або кілька) виробників товарів у тарі й упаковці, яке акумулює кошти для оплати організації роздільного збирання відходів тари й упаковки, їх досортування тощо — всі операції, аж поки відходи стануть вторинною сировиною. Норми (відсоток) відходів, які мають переробляти, встановлює закон, вони поступово зростають до оптимальних. Де беруть ці кошти виробники товарів? Вони або закладають їх (повністю або частково) у ціну товару, або передбачають за рахунок прибутку, якщо ціну на товар підіймати не вигідно.