Могилами безіменних солдат, що бовваніють поблизу місць колишніх боїв, далебі нікого не здивуєш. На жаль, не така велика рідкість і забуті безіменні могили, що з часом геть зрівнялися із землею й позаростали бур’янами, чагарниками чи навіть деревами. Саме під час корчування коріння старих насаджень на пустирі поблизу села Спасько-Михайлівка Донецької області місцеві жителі натрапили на величезне поховання часів Великої Вітчизняної війни. Тутешній фермер Микола Пантелєєв, узявшись розчищати цю ділянку, вирішив залучити до роботи екскаватор. І його ківш майже відразу дістав на поверхню з метрової глибини людські кістки, а також іржаві патрони, кулеметний диск, залишки військової амуніції.
«Навіть для дорослих це була жахлива картина…»
Далі розкопки вели вже вручну — за роботу взялися пошуковці обласної організації «Асоціація досліджень військово-історичної спадщини «Плацдарм». Завдяки архівним документам та спогадам старожилів вдалося встановити й дату останнього бою загиблих — січень 1942 року. Тоді була зроблена перша спроба визволення Донбасу. Війська Південно-Західного та Південного фронтів розпочали наступальну операцію, яка увійшла в історію як Барвінкове-Лозівська.
Проте окупанти чинили запеклий опір, і тому північні райони Донеччини стали ареною жорстоких боїв. Отож омріяного визволення місцевим жителям довелося чекати й чекати. Нерідко вони були змушені брати участь у похованні воїнів, які гинули під час невдалих спроб оволодіти тим чи тим селом та містом. Бійців одного з кавалерійських підрозділів, які потрапили у засідку біля села Спасько-Михайлівка, також хоронив пригнічений тутешній люд.
«Оту м’ясорубку нашим визволителям, яких ми так чекали, німці влаштували у січні, а поховати їх дозволили аж у квітні, — згадує ті події 84-річний житель села Микола Пархоменко. — Ми збирали вже не так тіла загиблих, як їх останки. Навіть для дорослих це була жахлива картина, а що казати вже про мене, хлопчака… Там ноги чиїсь лежать, там руки, а ще десь — інші рештки бідолашних бійців…»
У братській могилі є місце й сестрі…
За попередніми припущеннями, йдеться про найбільше поховання визволителів Донбасу, виявлене в регіоні останнім часом. «Я власне сім років займаюся пошуковими роботами, і вперше вдалося натрапити на таку велику кількість загиблих бійців у одній могилі, — розповідає «УК» архіваріус пошукової організації Олександр Мальцев. — Очевидно, їх буде не менше сотні. Ми вже ретельно розчистили весь розкоп, — завдовжки 17 метрів, завширшки 4,5 метра та завглибшки 2,5 метра, — і підняли 29 тіл, а пройшли тільки 4 метри. Щодня тут працюють 4—5 чоловік, і намагаємося встигнути до настання дощів та холодів».
У розмові з кореспондентом «УК» пошуковці засвідчили: могила унікальна ще й тому, що «не розмародерена». «Мабуть, хоронили загиблих під наглядом німців, а тому кавалеристи лежать у могилі в обмундируванні — в шинелях, чоботях, валянках, — каже Олександр Мальцев. — А ще часто натрапляємо на особисті речі: гребінці, бритви тощо». Також дуже важливо, що загиблі навесні 1942 року поховані з іменними жетонами, а отже є надія встановити імена багатьох кавалеристів, про долю яких досі нічого не знали рідні.
«Ми впевнені, що в січні 1942-го у ворожу засідку потрапили саме кавалеристи, адже тут викопуємо шаблі, піхви, інші відповідні залишки зброї та амуніції. А ще знайшли офіцерську портупею та петлиці лейтенанта з двома «кубиками», один з яких навіть до цього часу не втратив свого червоного кольору», — розповідає пошуковець Валерій Ягольников.
У безіменній братській могилі знайшлося місце і для сестри по трагедії — у верхньому ряді похованих пошуковці натрапили на тіло молодої жінки. За висновками фахівців, їй було не більше 25 років, мала вона довге русяве волосся, а в кавалерійському підрозділі могла виконувати обов’язки медичної сестри чи телефоністки.
Усіх загиблих є намір напередодні Дня Перемоги із військовими почестями перепоховати в меморіалі села Спасько-Михайлівка. До речі, місцеві жителі частенько навідуються до розкопок не з порожніми руками — приносять пошуковцям молоко, пиріжки, овочі, фрукти. А фермер Микола Пантелєєв щодня безкоштовно забезпечує їх гарячим обідом. Єдине, на що нарікають учасники експедиції, які працюють на громадських засадах, на нестачу паперу, ручок та олівців, якими документують усі знахідки. «Напишіть, що від цієї допомоги ми не відмовилися б і нині, і в майбутньому», — звертаються до нашого видання із проханням.
Прикметно, що в ці дні в Олександрівському районі, як і в області загалом, проходять різноманітні заходи з нагоди 69-ї річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників. Причому, як правило, здебільшого акцентується на завершальних успішних моментах цієї визначної події. А тим часом згадані розкопки вкотре переконують, що шлях до Перемоги був значно трагічнішим, ніж досі ми про нього знали. І відбувалося все майже за влучним висловом афінського стратега Фемістокла: «Ми загинули б, якби не гинули…»
І наостанок. Підбиваючи підсумки першої спроби визволення Донбасу і Харкова, Йосип Сталін оцінив втрати бійців та командирів у 220 тисяч осіб. Трохи пізніше кількість загиблих і зниклих безвісти збільшилася — 350 тисяч. У наші дні експерти дотримуються думки, що тут полягло не менше мільйона визволителів. Утім, і це не остаточна цифра, бо такі свіжі події підказують: знайдено й розкопано далеко не всі безіменні невідомі могили, загублені у тутешніх степах.
Ми в Google+