Серед резонансних подій останнього часу одне з головних місць займають процеси декомунізації, закони про яку ухвалено торік навесні. Правовою основою декомунізації стали закони про засудження комуністичного й нацистського режимів і заборону пропаганди їхньої символіки, щодо відкриття архівів КДБ, про правовий статус та вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, а також про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Усі вони набрали чинності торік 21 травня. Їх втілення в життя доручили Українському інституту національної пам’яті.

Минуло понад рік. Чи вдалося українцям за цей час переоцінити тоталітарне минуле країни? На жаль, відповідь на це запитання далеко не однозначна. Те, що декомунізація в Україні подекуди відбувається зовсім не просто, ні для кого не новина. Незважаючи на те що відповідно до ухвалених законів нині цей процес мав би повністю завершитися, він ще триває. Зокрема залишаються не перейменованими чимало міст, селищ та сіл, не кажу вже про вулиці й площі в населених пунктах.

Повільно міста і села перейменовують зокрема й на Черкащині. Як прокоментував радник голови облдержадміністрації, член обласної топонімічної комісії Андрій Кравець, траплялося, що під час перейменування місцеві ради приймали поспішні й невиправдані рішення. Виникають питання і до Верховної Ради, яка масово давала населеним пунктам так звані нейтральні назви. Жителі Чапаєвки дуже здивовані, що село назвали Благодатним, хоч обласна топонімічна комісія пропонувала їм повернути історичну назву  Богушкова Слобідка.

Привертає увагу те, що й зацікавленість населення мінімальна. Активність виявляли здебільшого тоді, коли жителів збурювало конкретне перейменування. Не обійшлося без курйозів. Місто Ватутіне не підпало під перейменування в межах декомунізації, адже чинний інший закон — про вшанування учасників Другої світової війни, які не були безпосередньо партійними керівниками, але брали участь у війні. Микола Ватутін — Герой Радянського Союзу, полководець, чиї війська відвоювали Звенигородський район у німецьких солдатів у 1944 році, завершивши Корсунь-Шевченківську військову операцію. Цікаво, що вулицю Ватутіна в Черкасах на вулицю Гетьмана Сагайдачного таки перейменували.

Як розповів член обласної топонімічної комісії Володимир Поліщук, у Смілі рішення топонімічної комісії оскаржив колишній депутат міської ради. Провулок Кіровоградський, на якому той мешкає, перейменували за законом про декомунізацію. Проте позивач суд виграв.

Окремою темою у процесі декомунізації у глибинці стали пам’ятники діячам радянської епохи. Якщо погруддя «залізного Фелікса», Кірова, Постишева прибрали давно і без проблем, то великі статуї вождя світового пролетаріату з гуркотом покотилися з постаментів у багатьох селах Черкащини під час «ленінопаду» взимку 2014 року. До слова, недавно разом з старою «червоною» назвою демонтував пам’ятник Леніну і маленький Політвідділовець — нині село має назву Малий Затишок.

Громіздка сіра скульптура засновника тоталітаризму донедавна бовваніла між зелені у Косенівці Уманського району. Як повідомили в місцевій райдержадміністрації, гранітний монумент вдалося демонтувати цілим та неушкодженим. Пам’ятник перевезли на зберігання до господарчої будівлі місцевого фермерського господарства. На місці, де у центрі села стояв монумент вождеві пролетаріату, незабаром встановлять погруддя Тараса Шевченка.

Як виявилося, демонтований пам’ятник був не останнім на Черкащині, як досі вважали. Приміром, у селі Городниця на Уманщині й досі стоїть статуя ідеолога червоного терору. Причому досить доглянута, пофарбована у бронзу, — у дворі місцевого ТОВ «Новий світ-Агро». Цей городницький ідол — приватна власність. Кажуть, що тримають його тут просто як данину традиціям. Щоправда, місцевий активіст-ветеран уже подав заяву до райвідділу поліції: мовляв, в їхньому селі — грубе порушення закону про декомунізацію. Але якщо добре пошукати, впевнений: знайдуться в області й інші пам’ятки режиму, наслідки якого нам усім ще довго доведеться викорінювати насамперед зі своєї свідомості.

Історики сподівалися, що перейменування населених пунктів, вулиць і скверів, як і відкриття архівів КДБ, підштовхне українське суспільство до швидкого переосмислення власної історії. Але року, який минув, виявилося замало, щоб осягнути власні цінності. Коли йдеться про колективну пам’ять, про минуле, зокрема тоталітарне, часу потрібно набагато більше. За прогнозами експертів, для інтенсивного діалогу, усвідомлення і неповернення до практик тоталітарного минулого суспільству потрібно щонайменше ще років із десять-п’ятнадцять. Наберімося терпіння.