Багато років тому випускник сільської школи, який, до речі, очолював шкільну виробничу бригаду, стояв перед вибором: ким бути? Доля привела його тоді в Київський технологічний інститут легкої промисловості (КТІЛП).

Учився Леонід Гавриш, як звик трудитися вдома ще школярем: на совість — був ленінським стипендіатом.

І ось майже через 50 років після випуску з інституту Леоніда Тарасовича запросили в рідний виш, який тепер називається Київський національний університет технологій та дизайну (КНУТД) на засідання вченої ради. Зачитують послужний список. Леонід Гавриш — голова наглядової ради ПАТ «Володарка» (м. Він­ниця), заслужений працівник промисловості України, кавалер орденів «За заслуги» III та II ступенів, професор кафедри технології та конструювання швейних виробів КНУТД, академік Української технологічної академії, почесний громадянин м. Він­ниці, президент гільдії виробників одягу.

Переконливий підсумок довгого трудового шляху колишнього випускника вишу, а нині авторитетного в Україні й світі командарма легкої промисловості. Як ішов Леонід Гавриш до цих професійних та громадських вершин?

Леонід Гавриш (у центрі) з Ігорем Половниковим та Іваном Грищенком. Фото надане автором

Зоряний час керівника

Після закінчення 1969 року механічного факультету КТІЛП присвятив життя роботі в промисловості і став одним із провідних авторитетних керівників України. У студентські роки одружився з однокурсницею Раїсою Павлівною. Молода сім’я поїхала працювати інженерами на тираспольську швейну фабрику в Молдові. Звідтіля Гавриша призвали в армію. Після служби родина повернулася в Україну, до Вінниці, де Леонідові Тарасовичу запропонували очолити трикотажну фабрику «Динамо», яка тоді перебувала на досить слабких виробничих позиціях. А за 15 років керівництва Гавриша перетворилася на сучасне високотехнологічне підприємство, орієнтоване на випуск новітніх зразків спортивного одягу.

Промовистий, скажімо, такий факт із того минулого. Київська хокейна команда «Сокіл», досить пристойний радянський професійний колектив, стала замовником він­ницької фабрики «Динамо» спортивної амуніції, як і місцева футбольна команда «Нива».

А Леонід Гавриш, директор «Динамо», сконцентрувався не лише на виробничих справах. Він активно залучав до культурного шефства над трудовим колективом фабрики мистецькі колективи міста над Бугом і Києва. Став помітним громадським діячем на Поділлі. На його фабриці запанувала атмосфера взаєморозуміння, доброзичливості. Його обрали депутатом Вінницької обласної ради, визнали одним із найкращих покровителів культури на Поділлі.

1989 року Гавришу у Вінниці доручили значно важливішу виробничу ділянку, призначивши його генеральним директором Вінницького виробничого об’єднання ім. Володарського, одного з ключових підприємств легкої промисловості республіки, що мало давні усталені традиції, історію, заснованого профспілкою швейників та Подільською біржею праці ще 1923 року.

2001-го, після реформування промисловості й сільського господарства, Леонід Тарасович став головою наглядової ради ВАТ «Володарка». Ці роки були зоряним часом для вдумливого, господаровитого, підприємливого керівника. Він розробив і залучив найкращі молоді інженерні сили у проект модернізації підприємства, відкрив усі можливі шляхи для залучення іноземних інвестицій, об’їздив у пошуках ділових партнерів увесь світ.

Набираючи рік у рік розмаху в реалізації продукції, «Володарка» змогла повністю погасити борги з іноземних інвестицій і перейти на власне внутрішнє інвестування, а коротко — самофінансування. Образно кажучи, на власні гроші.

Нині фабрика щоденно випускає 3000 одиниць готової продукції. Упродовж останніх десяти років успішно співпрацює з відомою фірмою BOSS — найпотужнішою в Європі серед виробників чоловічого одягу.

Школа для інших

За словами ректора Київського національного університету технологій та дизайну академіка НАПН Івана Грищенка, в університеті звання Почесного доктора присвоює вчена рада видатним людям, діяльність яких спрямовано на розвиток науки й освіти. «Саме таким зарекомендував себе наш випускник Леонід Тарасович Гавриш. Його життя — приклад невтомного служіння легкій промисловості. Упродовж 45 років він беззмінний керівник фабрики. Очолюване ним підприємство — прапор галузі. Воно не лише найбільше в Україні, а й найсучасніше за рівнем управління та оснащеністю.

Леонід Тарасович довів, що українські виробники можуть успішно конкурувати із закордонними. Його досвід — це школа для інших. І ми вдячні, що сучасний менеджер найвищого рівня не пориває зв’язків з університетом, співпрацює з кафедрами, забезпечує студентів місцями для проходження практики. Саме «Володарка» обладнала в університеті експрес-ательє, де студенти набувають практичних навичок роботи. Пишаємося випускником, який став надійним нашими помічником і порадником у підготовці кадрів».

А президент Української технологічної академії Ігор Половников додає: «Спілкуючись із Леонідом Тарасовичем, часто думав, звідки він черпає сили і натхнення. Зрозумів, побувавши в його кабінеті. Там картини із сільського життя. І найбільша — поріг батьківської хати, звідки він вийшов у велике життя.

У промисловця — душа поета. Сили він черпає з рідної землі. А такі люди ніколи не підводять. Усе, що роблять, — на совість. Якби у нас були всі такі керівники, Україна не знала б проблем».

Леонід Гавриш, дякуючи за високу відзнаку, підкреслює: особливо приємно, що його працю помітили й оцінили саме в рідному університеті. А він для нього був і залишається перспективним й авторитетним, бо тут готують тих, хто знання перетворює на матеріальні блага.

«Нам вдалося досягти того, що відкрите акціонерне товариство «Володарка» — провідне підприємство не лише в Україні, а й у Європі. Ми законодавці моди чоловічих виробів. Працюємо на внутрішній і зовнішній ринки. Особлива увага внутрішньому. Бо від ситуації на ньому залежить економіка держави. Нині на нашому підприємстві працюють майже 50 випускників університету. Їхньою підготовкою ми задоволені. Тож спасибі, що в університеті мене й інших випускників навчили працювати та оновлювати знання. Співпрацю із закладом продовжуватиму та поглиблюватиму. Головний принцип «Володарки» — сучасний дизайн чоловічого верхнього одягу в поєднанні з високою якістю й доступною ціною. Цей принцип успішно підтверджує на практиці робота експрес-ательє у нашому університеті», — резюмував Леонід Гавриш.

Отож сила Київського націо­нального університету технологій та дизайну — в тісній співпраці з виробничниками. Не випадково вони називають університет головним науково-дослідним закладом галузі. І те, що такі визнані в Україні та Європі практики, як Леонід Гавриш, стають почесними докторами, — свідчення єднання науки і практики. Без цього промисловість, наука й освіта не мають майбутнього.

Приклад Леоніда Гавриша яскравий для студентів нинішніх. Як наголосив ректор КНУТД Іван Грищенко, звертаючись до них під час вручення відзнаки Леоніду Гавришу, «добре вчитиметесь — станете й ви такими директорами». 

Микола ПЕТРУШЕНКО
для «Урядового кур’єра»

 

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю 

Почесний доктор КНУТД Леонід Гавриш: «Кожну виробничу програму звик вивіряти з наукою»

Леонід Тарасович хоч і надзвичайно завантажена людина, але погодився відповісти на кілька запитань.

— Чому стільки уваги приділяєте співпраці з університетом?

— Бо по-іншому не можна. Кожну виробничу програму звик вивіряти з наукою, цього вимагаю від колег. А університет пропонує найсучасніші технології, вивчає, аналізує їх. Не випадково ж він у рейтингу найкращих дизайнерських університетів світу.

— Чи відрізняється навчання у ваші студентські роки і тепер?

— Навчальна програма стала складнішою. Значно швидше оновлюються знан­ня. Тому студент має бути готовим до самостійної роботи.

— Ваша «Володарка» — це 1200 працівників. Найсучасніше обладнання, передові технології. Але ж так було не завжди?

— Звичайно. Ось нещодавно ми розглядали костюм, який шили 25 років тому. Дивувалися, що такі вироби з’являлися в магазинах. Але через таке треба було пройти: подолати технічну відсталість, технологічну малограмотність, небажання починати і досягати революційних прогресивних змін.

— Що ж вам допомогло, коли більшість фабрик в Україні просто зупинилися, майже повністю зникли вітчизняні постачальники тканин і фурнітури, не просто вистояти, а вийти на новий рівень розвитку, впевнено увійти у клуб європейської моди?

— За роки незалежності України наше підприємство стовідсотково замінило виробниче обладнання. У цехах запрацювали комп’ютерні системи і верстати-роботи: найкращі світові зразки механічного розуму, такі, як американські розкрійні комплекси «Гербер» та найсучасніші німецькі Bullmer, що унеможливили неякісний розкрій тканини.

На важливих ділянках з’явилися іноземні висококласні фахівці-наставники, мета яких — навчати наших робітників працювати з цієї надскладною технікою. Непросто все те давалося. Масовий технічний і технологічний лікнеп декого відлякував, декому просто був не під силу. Але попереду була одна мета: світова якість чоловічого одягу, прорив із продукцією на європейські ринки.

Продукція підприємства має авторитет в усьому світі, тому що її охоче купують у Німеччині, Франції, Англії, Австрії, США, арабських країнах, а ще магазини підприємства працюють у Києві, Одесі, Рівному, Хмельницькому, Сумах — усе це результат професіоналізму.

Професіоналізм у будь-якій справі — це коли ти не розгублюєшся в найгірших умовах, а обираєш правильний курс, виходиш із ситуації з найменшими втратами. Ось ми першими в Україні сміливо пішли на співпрацю із закордонними партнерами.

Але не тільки це. До прикладу, іноземні інвестиції, для яких свого часу ми відкрили у себе всі можливі шлюзи. Що таке чужа інвестиція? Це звичайна позичка грошей, які так чи інакше треба віддавати. Але, позичивши кошти, не слід сидіти склавши руки. Купивши нову техніку, перевчивши буквально весь колектив працювати на ній самотужки, ми поступово стали завойовувати власну самостійність. Віддали борги, почали самофінансуватися за рахунок прибутків. Тепер є змога самим диктувати умови всім партнерам у світі.

— Мабуть, було складно постійно думати про порятунок і зберегти великий робітничий колектив?

— Директор відповідає за кожного робітника. Жити і працювати маю так, щоб не соромно було дивитися людям в очі, тим, хто повірив у мене. Ми постійно відкриваємо нові робочі місця: нині готові надати роботу 50 швеям. Навчання робітничих спеціальностей у навчально-виробничому комбінаті навіть фінансуємо.

— Чи має почесний доктор Київського національного університету технологій та дизайну план поглиблення наукової роботи на своєму підприємстві? 

— Високе звання зобов’язує це роботи. Насамперед активізуємо роботу філіалу кафедри технології швейних виробів, яка функціонує на підприємстві вже не перший рік.