Третій четвер травня для  українців традиційно позначений розмаїттям кольорів, візерунків, фасонів — і не лише сорочок, а й суконь, спідниць, кофтин. Цього дня ми традиційно відзначаємо День вишиванки. Неофіційно, бо червоною датою календаря він ще не став, але святкують його не лише в Україні, а й далеко за її межами. Святкують усі небайдужі й прихильні до української культури і традицій.

Початок цьому, здавалося б, на перший погляд новомодному флешмобу поклала ініціатива студентської молоді факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. У 2006 році вони запропонували один день на рік присвятити українській вишитій сорочці, нагадує Укрінформ.

Фото Володимира ЗАЇКИ

Третій четвер травня обрано не випадково. Засновники акції наполягають на тому, щоб День вишиванки припадав саме на будень, а не на вихідний, наголошуючи, що вишиванка становить органічну складову життя й культури українців, а не лише нагадує вкритий нафталіном артефакт.

Це свято існувало і його відзначали у вузькому колі, але у 2014 році воно вийшло не тільки за межі гуртка свідомого українського студентства, а й за кордони України. Коли громадяни почали усвідомлювати свою належність до великої нації й чудової світлої країни.

Унікальність нашого народного одягу полягає не лише в розмаїтті форм, стилів і кольорів, а й у сучасності й зручності. Таке вбрання пасує до будь-якого іншого одягу, фігури, кольору шкіри й волосся, погоди.

Тож посеред травня вже традиційно проходять цікаві конкурси в парках,  соцмережах, скажімо «Найкраща вишиванка» або «Найкраще фото» у вишиванці тощо. Рік у рік до них долучається дедалі більше людей. І це не може не тішити око, так само як і величезна кількість поціновувачів вишиванок на вулицях, в офісах, громадських місцях. І так у кожному місті, містечку, малому населеному пункті. Люди радіють, бачачи одне одного у вишиваному одязі або з вишитими візерунчатими елементами, усміхаються, пишаються собою, близькими й своєю країною.

Лише у столиці цього дня відбулося кілька цікавих заходів, присвячених чудовій традиції. Учасником «Вишиванка DAY» поблизу Поштової площі став Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Сам вбравшись у білу з блакитним візерунком сорочку, Прем’єр запрошував усіх сфотографуватися на фоні Дніпра й подільських краєвидів.

Володимир Гройсман фотографувався на Подолі з усіма охочими. Фото з Урядового порталу

Володимир Гройсман розповів, що має кілька вишитих сорочок із різних регіонів України, які відрізняються орнаментами, кольорами й візерунками, але вони всі однаково цінні. А носіння вишиванки для нього — споконвічна традиція українського народу, яка уособлює людські таланти й самобутню культуру.

«Це прекрасне свято, яке єднає українців усього світу. Мені дуже подобаються вишиванки, і вдягаю їх з великою гордістю, — наголосив Прем’єр. — І цей день українці відзначають не через обов’язок, а за покликом серця».

Ще один цікавий захід відбувся у Верховній Раді, де розгорнуто експозицію «Відроджене втрачене». Виставка демонструє історичні українські костюми, відтворені дослідниками, майстринями й науковцями ГО «Центр дослідження і відродження Волині». Етнологи центру ретельно вивчили матеріали Рівненського і Волинського обласних краєзнавчих музеїв, столичного Музею декоративно-прикладного мистецтва, Національного музею народної архітектури та побуту «Пирогів», музею Івана Гончара, Дубенського краєзнавчого музею та матеріали з приватних колекцій, щоб повністю відтворити історичні українські костюми Волині.

Наші науковці, дослідники й майстри ніби звітують за десятиріччя плідної копіткої праці. На основі ґрунтовного вивчення наукових досліджень і фондів провідних українських музеїв реконструювали й відтворили понад півсотні українських костюмів XIX—XX століть, повідомляє прес-служба ВР.

В експозиції представлено легендарний серпанковий одяг, оспіваний класиками української літератури, технологію виготовлення якого, як вважали, було повністю втрачено понад 100 років тому. Таке вбрання характеризується легкістю і м’якістю. У давнину серпанок у найкращих майстринь замовляли представники знаті. Мати серпанковий одяг було мрією кожної жінки.

Усі костюми та елементи одягу, представлені на виставці, зіткані вручну на старовинних верстатах у майстерні ручного ткацтва ГО «Центр дослідження і відродження Волині»  з міста Радивилів Рівненської області. У залі майстрині на ткацькому верстаті можуть продемонструвати магічний процес створення тканих виробів.