Ім’я литовського політика Вітаутаса Ландсбергіса добре відоме на просторах СНД. Саме він стояв біля джерел відновлення незалежності Литви, а 1990 року, коли литовський Сейм ухвалив декларацію про незалежність країни, Вітаутас Ландсбергіс був його Головою. 

Сьогодні він — один із найстарших та найшанованіших членів Європарламенту. Часто під час дебатів щодо українського питання  можна побачити, як Вітаутас Ландсбергіс, полишивши своє місце в секції, яке традиційно займають депутати від політичної групи Європейської народної партії, підходить до задніх рядів правого кутка сесійної зали. Там сидять віддані «друзі України» від групи Європейських консерваторів та реформістів Павел Коваль, Марек Мігальський, Чарльз Теннок та позафракційний депутат Адріан Северин. Політики разом щось обговорюють і узгоджують, креслячи примірники проектів резолюції щодо України.

Кореспондентові «УК» вдалося зустрітися з Вітаутасом Ландсбергісом у Страсбурзі під час останньої сесії Європарламенту нинішнього скликання.

Депутат Європарламенту Віталій Ландсбергіс:

Жертви  постколоніального комплексу

— Пане Ландсбергіс, що, на вашу думку, відбувається нині на сході України?

— Йдеться не тільки про ситуацію на сході України, так само, як досі йшлося не тільки про проблему Криму. Головна проблема полягає в Росії, яка не здатна подолати свої постколоніальні комплекси. Вона сповнена амбіцій і прагне відродити імперію. Керівництво РФ вважає російську націю якоюсь особливою, бо вона проживає на території багатьох країн, а отже їй боляче, що її розділили, тому треба націю об’єднати. Але не об’єднати, покликавши у Росію, а приєднати разом із територіями, на яких вони проживають. Пригадую, ще в перше десятиріччя після розпаду Радянського Союзу Москва повертала росіян, бо Росії потрібна була робоча сила. Але пізніше ці репатріаційні процеси призупинили, і Кремль сказав «зарубіжним» росіянам: «Лишайтеся там, де ви є, ви незабаром будете нам потрібні». Москва планувала у майбутньому розіграти імперську гру, де використати своїх земляків як п’яту колону.

— Де та кінцева мета Путіна, на якій він зупиниться?

— Цього ніхто не знає. Добре, якщо він зупиниться сам, а якщо ні? Чи знайдеться той, хто його зупинить, застосувавши повний арсенал можливих заходів? Це справжній виклик для Європи і демократії.

ЄС бракує  спільної волі

— Тобто ви вважаєте, що ЄС досі не намагався повною мірою запобігти діям російського президента?

— Звичайно, ні. Вони склали список чиновників, причетних до агресії проти України, яка продовжує поглиблюватися. Справді, ці люди певною мірою покарані. Але як щодо тих російських керівників, що на найвищому рівні?

— Чому ж ЄС досі цього не зробив: бракує політичної волі чи об’єднаної зовнішньої політики?

— Не вистачає ні спільної позиції, ані волі це зробити. ЄС навіть важко дійти спільної думки з приводу необхідності санкцій. Річ у тім, що  Росія порушила всю систему існування міжнародного співтовариства, яке прагнуло і прагне до мирного співіснування. Для цього було винайдено спеціальну формулу співіснування демократичних та диктаторських систем. Бо, як відомо, навіть країни-диктатори беруть участь у роботі ООН, яка діє за принципом включення всіх держав до процесу співпраці. Але, на жаль, нині це спрацювало проти самої ООН. Тож логічним буде висновок: якщо Росія відмовляється дотримуватися принципів мирного співіснування і партнерства, це означає, що Росія не є членом ООН.  Не згідно з рішеннями і голосуваннями, а за фактом. Бо Росія сама зробила цей крок.

Розбіжність  менталітетів

— Під час дебатів на останній сесії ПАРЄ депутат із Литви у своєму виступі кілька разів повторила: «Дякувати Богові, моя країна в НАТО». Ви також вважаєте на сьогодні НАТО єдиним стримувальним чинником Росії у Європі?

— Справді, НАТО не боїться Росії. І це її дуже дратує, бо Росія хоче, щоб її боявся увесь світ. Ще Китай не боїться Росії, але вона не наважується показати йому своє роздратування. Бо знає, що чимала частина російських територій свого часу справді належала Китаю. Якось у 50-х   Мао Цзедун сказав журналістам, що 200 років тому землі на Далекому Сході платили данину китайському імператорові. На запитання, невже Китай збирається повернути їх собі через двісті років, Мао відповів: «Що таке для Китаю двісті років?» Тож ці переконання, повірте, міцно закріплені у китайському менталітеті. І якщо Путін про це забуває, він не мудрий чоловік.

— Головним засобом тиску Росії на Україну є ціна на газ. Як Литві свого часу вдалося вистояти в енергетичній блокаді?

— Енергоресурси протягом багатьох років Росія використовувала як зброю. Дуже наївні європейці переконували нас: «Не переймайтеся, це лише питання бізнесу». Але для Росії це ніколи не було звичайним бізнесом, а політичним способом отримати бажане. Ймовірно, десять років тому Путін підрахував, що завдяки своєму енергетичному впливу Росія правитиме Європою. Але за кілька останніх років Євросоюз нарешті зрозумів свою помилку і почав активно працювати над диверсифікацією енергоджерел.  Тому, гадаю, сьогодні  впевненість Путіна похитнулася, оскільки сланцевий газ повністю змінив енергетичний ринок світу. Через кілька років Європа зможе отримувати газ із США, тому Росія втратить ці важелі управління. Політика пресингу і диктатури абсолютно помилкова, але росіяни просто не здатні вести політику співпраці. Інколи я намагаюся це пояснити своїм колегам у Європарламенті, котрі наполягають на тому, що Росія повинна стати нашим стратегічним партнером. Я пояснюю їм, що для європейця партнер — це той, з ким ви разом співпрацюєте заради спільного результату. А для Росії партнер — це той, кого треба здолати, перемогти і поставити на коліна.

Порада досвідченого політика

— Що б ви порадили новій українській владі у цей, без перебільшення, найскладніший момент новітньої історії України?

— Вони повинні всіма силами намагатися бути консолідованими і не змагатися між собою як політики. Ті люди, які працюють у державних органах управління і в правоохоронних органах, мають пройти через процес чіткої самоідентифікації. Є випадки, коли українські міліціонери чи керівники вищої ланки переходять на бік Росії. Можливо, вони себе не вважають зрадниками, оскільки щиро вірять, що великої різниці немає, бо той, хто ще порівняно недавно був твоїм колегою, не може бути ворогом. Навіть якщо ця людина приходить до тебе зі зброєю і захоплює твій будинок?

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Вітаутас ЛАНДСБЕРГІС. Відомий європейський політик та громадський діяч. Народився 1932 року у м. Каунас (Литва). Закінчив Державну консерваторію м. Вільнюса, працював викладачем музичної школи та консерваторії, захистив дисертацію, здобув вчений ступінь професора. З 1988 року — голова ради литовського політичного руху «Саюдіс». У 1989 році його було обрано народним депутатом СРСР. 1990—1992 рр. — голова Верховної Ради Литви, Голова Сейму 1996—2000 рр. З 2004 року — член Європарламенту, має численні міжнародні нагороди.

ПОЗИЦІЯ

Литва закликає відновити юрисдикцію України в Криму

Відділ новин
«Урядового кур’єра»

Сейм Литви ухвалив резолюцію про ситуацію в Україні. В документі підкреслюється, що для відновлення миру та безпеки в країні російські війська має бути виведено з нашої території. 

«При відновленні миру та безпеки на окупованій Росією території України повинні бути виведені, а також віддалені від кордону російські збройні сили», — йдеться у резолюції.

У ній перераховуються й інші принципи, якими слід керуватися у розв’язанні конфлікту в регіоні: невизнання маріонеткових сепаратистських утворень, невикористання сили та насильства, безпечне повернення біженців і переселених осіб додому, відновлення юрисдикції України в Криму та впровадження в регіоні привабливої для жителів моделі автономії.

Резолюція закликає обидві сторони створити умови для діалогу — утриматися від таких дій, як підбурення до сепаратизму та шантаж в енергетичному секторі, повідомляє Укрінформ. Сейм Литви також вітає реформи в Україні, покликані розвивати демократію, створювати правову державу, щоб Україна могла стати повноправним членом європейських і трансатлантичних організацій.

Разом із тим, Євросоюзу пропонується ініціювати створення багатостороннього механізму реєстрації та обліку збитків від окупації та анексії Криму, щоб об’єктивно оцінити збитки, яких завдано Україні незаконними діями Російської Федерації.