Між нашими народами — довгі роки спільної історії, вписаної в контексти тих чи тих епох. Ми ворогували і підтримували одне одного, укладали союзи і порушували їх. Але все те — в минулому. Значно ближче в пам’яті події нашого недавнього спільного совкового життя, коли один народ намагалися знищити у сибірських концтаборах чи заморити голодом, а другий — вирвати з корінням, позбавивши батьківщини. Але його душа жила і серце билося, а пам’ять живила мрію про повернення. І вони приїхали — вже в український Крим. Це стало новою сторінкою в житті кримських татар, теж непростою, але однозначно кращою, ніж було до того. Хоч знову треба було доводити системі своє право на гідне місце в цьому життя, і тут ми були єдині — два народи на рідній землі. А в тому, чому це право кримських татар не було оформлено документально, неабияку роль відіграла все та ж лиха зажерлива сусідка зі схибленим уявленням про світоустрій.

У нас одна велика батьківщина

Нас об’єднала тепер уже спільна трагедія, бо анексія Криму однаковим болем озвалася і в українця, і в кримського татарина. І нам однаково болить Донбас. Така єдність заповнює ще одну прогалину в нашій історії — ми почали шукати в ній правду, а не те, що нам розповідали імперські історики руського міра. То що ж ми знаємо про кримських татар?

Перший заступник міністра інформаційної політики Еміне Джапарова сказала журналістам на недавній прес-конференції: «Гадаю, важливо нині розповідати про те, а що це за народ, яка його культура, мова. Бо до 2014 року тема кримських татар була відірваною від українського простору — культурного, історичного, інформаційного. І тому нині завдання нових урядовців, громадськості — наблизити мій народ до українців, бо передовсім серед кримських татар в окупованому Криму живе нині Україна. І в більшості кримські татари страждають за свою українськість, окупаційна влада мстить їм за це, за їхнє сприйняття Росії як агресора».

Поза сумнівом, один з важливих моментів інтеграції кримських татар — це і їхня присутність в органах влади. Мабуть, не в останню чергу саме тому проект «Візерунки миру», спрямований на об’єднання, соціалізацію і збереження етнічності кримських татар, став успішним, бо одним з його ініціаторів стала радник міністра культури з питань Криму Есма Аджієва. Він один із тих, які наблизять кримських татар до України, українців.

— Наш проект — це трансляція мирних ідей, це елемент культурної дипломатії, яка завжди була прийнятною для кримськотатарського народу. Експерти кажуть, що в умовах кризи і напруженої політичної ситуації культурне самовираження через творчість — дуже потужний об’єднавчий чинник для суспільства. Для кримських татар у вигнанні це також терапевтичний ефект.

Ми, учасники проекту, пересвідчилися, що, збираючись разом, спілкуючись рідною мовою і обговорюючи проблеми збереження спадщини, водночас реконструювали для себе звичне середовище. Наш проект став місцем об’єднання, збереження етнічності в материковій Україні. Важливо, що ми зберігали зв’язок з майстрами, які залишилися на півострові, бо відомо, що тільки ті фахівці, які перебувають на материнській території, — головні носії і транслятори істинних знань про культурну спадщину.

Художник Рустем Скібін впевнений, що кримськотатарське мистецтво розвиватиметься. Фото з сайту islam.in.ua

Щоб зберегти український Крим

Фінансово проект підтримала Швейцарська агенція розвитку та співробітництва. Завдяки цьому було придбано обладнання для ювелірної майстерні, майстерні для роботи з металом і унікальної кримськотатарської вишивки. Майстри навчали учнів, а разом вони створили колекцію витворів прикладного мистецтва, яка складається з реконструйованого національного вбрання, взуття, предметів побуту, керамічних і ювелірних виробів кримських татар.

Без художника-кераміста Рустема Скібіна, який зажив слави видатного майстра, проект навряд чи вдався б. Він каже, що «в ньому ми реалізовували себе не тільки як майстри. Для нас важливо, що ці вироби — певні маркери, які ідентифікують нас як кримських татар, і ці маркери — фундамент для усвідомлення нас як народу. У створених предметах — вся історія, традиція, культура нашого народу. Ми збирали це після депортації, і нині, після 2014 року, розуміємо, що наша культура знову під загрозою. Тож цей проект спрямований на те, щоб ми збереглися і зміцнювали своє родове дерево».

Колекцію кримськотатарських майстрів можна побачити в Музеї Івана Гончара з 21 січня. Надалі вона експонуватиметься у великих музеях України і європейських країн.

Проект триватиме. У цьому році його організатори планують активно займатися академічною частиною: вивченням і документуванням кримськотатарських артефактів як у музеях України, так і зарубіжжя, брати участь в їх електронній каталогізації, а також залучити закордонних експертів для написання стратегії розвитку кримськотатарської культури. 

Насамкінець. Чому нам треба постійно говорити про Крим, реалізовувати подібні проекти? Вичерпну відповідь на це запитання почула від Еміне Джапарової. На її думку, Росія намагається здійснювати і відтворювати паралельну реальність, вичавлювати з Криму все, що стосувалося України. Вона це активно робить, використовуючи в тому числі й кримських татар. За словами Еміне, нині «вирощується» чимало так званих правильних кримських татар: політиків, культурних діячів, спортсменів, які мають розповідати про світле майбутнє кримськотатарського народу в РФ, про те, що вони дуже раді російській окупації. Водночас жодного слова про політичних в’язнів такі люди не кажуть.

Україна не має права дати РФ викривити цю реальність, каже Еміне Джапарова. Тому ми мусимо підтримувати такі проекти і розповідати, що насправді відбувається у Криму, мусимо не дозволити створити таку викривлену паралельну реальність. У нас є можливість залишати Україну в Криму на людському рівні, бо, зрештою, окупація стосується в першу чергу не території, а людей. Бо люди — це свідомість, життя, побут, культура, історія, традиції. І через збереження всього цього у нас є змога зберегти український Крим. 

ПРЯМА МОВА

Болючі рани зцілює культура 

Євген НИЩУК, міністр культури:

— Обставини, що склалися останніми роками, ще більше підсилили бажання не тільки на державному рівні підтримувати такі починання, як реальний зв’язок країни з окупованою територією, а й перекласти таку діяльність у системну площину. Щоб це була непоодинока виставка чи фільм, які профінансували, а постійні проекти. Тим більше, що у структурі Міністерства культури функціонує Кримський дім — ще один майданчик, де кримські татари, які проживають на материковій частині, можуть втілювати свої ідеї з багатьох напрямів. І не тільки мистецьких, а й на рівні діалогів, «круглих столів» обговорювати проблематику, яка існує. Такі ідеї є і щодо сходу. Нині профінансовано програму взаєморозуміння, яка має підтримати ідеї митців чи громадських організацій зі сходу. Саме через мистецтво найоптимальніше тримати зв’язок із Кримом, зв’язок багатьох переселених людей, які мають рідню на окупованих територіях. І через культуру зцілювати болючі рани тих, хто нині опинився далеко від рідної домівки.