…Сергій і Оксана Ставцеви родом із Донецька. Там познайомилися та одружилися. Вона викладала музику в школі, він був бізнесменом, займався оптовим та роздрібним продажем скрапленого газу. Тож родина не бідувала. У шлюбі мають трьох дітей — двох синів та донечку. І начебто все в них було, всього вистачало, окрім… отого славнозвісного сенсу життя, який невпинно шукали.

А ще обоє з подружжя віруючі. Так і малих виховували. Отже, все це разом, за словами батька, напевно, й спонукало в якийсь момент зрозуміти: хочемо мати велику родину. Та цього разу поділитися батьківським теплом і любов’ю вирішили з місцевими дітьми-сиротами, які з різних причини втратили рідних батьків.

Присвятилисебе вихованню

— Дитячий будинок сімейного типу ми створили у 2007-му. Взяли на виховання п’ятьох дітей — трьох дівчат та двох хлопців. Процедура була не дуже складною, хіба що марудною. Збирання усіх необхідних довідок та проходження процедур узгодження в часі розтяглося аж на 2 роки, — розповідає батько Сергій Дмитрович. — Та мали мету і бажання, а отже, все нам вдалося. Рідні й прийомні діти одразу знайшли спільну мову. А ми з мамою усіх їх сприймаємо як наших діток, рідних. Наймолодшій донечці 13 років, найстаршій 21 рік.

Згодом Сергій вирішив продати бізнес, і вони з дружиною повністю присвятили себе вихованню синів і дочок. Від держави тоді отримали для свого ДБСТ простору і затишну квартиру.

Тож, можливо, так і жили б у ній в рідному Донецьку, аби у їхні двері в 2014-му не постукала війна. Звісно, батьки переживали не за себе, а за дітей. А тому в жовтні вирішили зібрати речі та виїхати на мирну територію. Велику родину прихистила Київщина: Переяслав-Хмельницький район, село Циблі. Служба у справах дітей надала можливість тимчасового проживання у реабілітаційному центрі для переселенців «Переяслав», де Ставцеви перебували майже два роки.

— Прийняли нас дуже добре і тепло, хоча, звісно, ми трохи побоювалися, що місцеві жителі матимуть проти нас упередження. Адже приїхали ми сюди з, так би мовити, бунтарського краю. До того ж чули про не дуже коректну поведінку на нових місцях проживання деяких наших донецьких земляків. А отже, не здивувалися б, якби й нас зустріли прохолодно. Проте, на щастя, у своїх пересторогах ми повністю помилилися — від місцевих бачили тільки щирість, привітність та допомогу.

Та, звісно, така велика родина, як наша, завжди мріяла про власний куточок. І я тепер вірю, що коли всі разом мріють про щось хороше, ці мрії обов’язково здійснюються. Ось так і ми стали учасниками проекту «Соціальна інтеграція та примирення внутрішньо переміщених сімей та дітей у Київській області», який реалізує Служба у справах дітей та сім’ї Київської обласної державної адміністрації спільно з Міжнародною благодійною організацією «Партнерство «Кожній дитині» в Україні» і фінансує Європейський Союз. Нам тоді пообіцяли, що зовсім скоро матимемо не лише дах над головою, а й місце, яке зможемо від щирого серця назвати власною домівкою. Ми досі вважаємо це справжнім дивом, адже у проект потрапили ще лише 4 такі родини, як наша, — веде далі Сергій Ставцев.

Переселенці на Київщині відчувають всебічну підтримку влади. Фото Володимира ЗAЇКИ

Щасливе новосілля

І ось днями Ставцеви відсвяткували новосілля у Борисполі Київської області. Двоповерховий дім-красень, повністю обладнаний для проживання, радо прийняв своїх нових мешканців. На його добудову (проект за браком коштів свого часу був довгобудом) було витрачено понад 1,7 мільйона гривень від ЄС, а також 168 тисяч на меблі, побутову техніку та речі першої необхідності від Київської облдержадміністрації. До будинку проведено всі необхідні комунікації. Так, з міського бюджету Борисполя на газифікацію та підведення води було спрямовано понад 100 тисяч гривень. Будинок наданий родині в користування доти, доки вона залишатиметься на території Київщини. У ньому проживатимуть члени дитячого будинку сімейного типу. Сплачуватимуть щомісяця лише за комунальні послуги.

— Нам усе тут дуже подобається. І гарний просторий будинок, і привітні сусіди, які одразу прийняли нас, як своїх, — каже наймолодша прийомна донечка, 13-річна Вікторія.

Вона розповіла, що переїздити з Донецька було трохи сумно, адже там залишилися друзі та однокласники, але діти розуміли, що це необхідно задля їхньої безпеки. У декого з братів і сестер там залишилися рідні: дідусі-бабусі, двоюрідні брати-сестри…

— Телефонуємо їм, розповідаємо про наше життя на новому місці, що тепер у нас є справжня нова домівка, а оточують нас добрі люди, яким небайдужа наша доля, які допомагають і підтримують. І рідні щиро радіють за нас, — каже дівчина.

Чужих дітей не буває

На свято до великої щасливої родини завітали поважні гості з подарунками. Так, очільник Київської обласної державної адміністрації Максим Мельничук наголосив, що молодому поколінню слід активно долучатися до спорту, та подарував стіл для гри в теніс.

Він зазначив, що ще з кінця 2014 року Київщина прийняла найбільшу кількість родин, де є діти-сироти та малюки, позбавлені батьківського піклування: 11 прийомних родин і стільки само дитячих будинків сімейного типу — з тимчасово окупованих територій. Згодом одна прийомна родина розширилася і також отримала статус ДБСТ, тож нині їх вже 12. І спільними зусиллями облдержадміністрації, служби у справах дітей, місцевого бізнесу та за спонсорства ЄС вже 10 з них забезпечено власним просторим та комфортним житлом. Ці родини також отримують усі передбачені державою соціальні виплати та пільги.

Обласний координатор проекту, що діє в області з початку 2015 року, Анна Фломбойм розповіла, що його мета — створити належні умови для інтеграції та соціального забезпечення внутрішньо переміщених сімей і дітей у Київській області.

Засобами проекту для них поліпшують соціальну інфраструктуру, умови проживання та систему надання соціальних послуг. В межах проекту створено групи соціальної підтримки, першочерговим завданням яких було виявити родини, які після переїзду на мирні території потрапили в складні життєві обставини і як не корінні жителі області не мали змоги скористатися соціальної підтримкою для місцевих жителів. Самі ж ці родини навіть не знали, куди можуть звернутися по допомогу.

 Коли такі родини виявляли, то проводили оцінку їхніх найактуальніших потреб. Потім надавали вже конкретну адресну допомогу. Для більшості родин це була допомога у пошуках житла та роботи, влаштування дітей в дитсадки та школи. Також, за потреби, надавали фінансову допомогу або найнеобхідніші речі. А до програми забезпечення житлом були долучені родини з прийомними дітьми та дитячі будинки сімейного типу. Наразі усі вони облаштувалися на новому місці та активно інтегруються в місцеву громаду, налагоджують контакти з установами та організаціями соціальної сфери.

Планують поповнення

…Восени Ставцеви-молодші вперше підуть до місцевої школи, де на них гостинно чекатимуть нові вчителі та друзі. А батько Серій та мама Оксана кажуть, що у їхніх найближчих планах — взяти на виховання до своєї дружної родини ще двох малюків — в ідеалі хлопчика та дівчинку — з Борисполя, з тих, які втратили батьків. І в новому просторому будинку Ставцевих для цього є всі умови. А любові і турботи в серцях батьків-вихователів вистачить усім синам і дочкам.