Упродовж свого життя мені довелося попрацювати в системі Академії наук УРСР. Це сфера так званої фундаментальної науки. Доля заносила і в галузеві науково-дослідні установи. Вони вважаються сферою прикладної науки. Отже, я знаю те, про що пишу.

Французький філософ і математик пізнього Середньовіччя Рене Декарт рекомендував, перш ніж сперечатися,  уточнити поняття. Візьмемо до уваги його рекомендацію і зазначимо, що наука — це та сфера людської діяльності, яка створює нові знання. Якщо нові знання не створюються, то це не наука. Те, що завгодно, але від лукавого, і є лженаукою.

У цьому світі ніщо не відбувається без зацікавленості й ресурсів. Суспільні ресурси контролюються урядом, і всі вимагають від нього: «Дай!» Прохачів багато, а уряд — один. Ресурси ніколи не є безмежними. Чи може уряд усім дати все те, що від нього вимагають? Сорока-білобока не всім сороченятам давала кашу. Лінивому сороченяті кашки не діставалося. Французький письменник Стендаль зазначав, що навіть найвродливіша жінка не може дати більше, ніж вона може дати.

Отже, далі йтиметься про уряд і гроші. Тема безмежна, як кохання.

Та попри брак проурядового кохання, зараз хочеться кинутися в атаку на захист українського уряду. Щоправда, без вигуків «За Гройсмана!!!» Без цих вигуків можна й обійтися, бо Володимир Борисович не завжди перебуває в Україні і вигуки не почує. Навіщо ж тоді кричати? Своїх студентів автор час від часу запитує: чому вони безплатно розмовляють на лекціях? Професору ж платять за те, що він каже…

Пам’ятаю, 15 грудня 1993 року вперше не було прямої телетрансляції засідання Верховної Ради першого скликання, бо того дня розпочиналася виборча кампанія до Верховної Ради другого скликання. Немає трансляцій, то й не було поміж нардепів бажаючих виступати з парламентської трибуни перед народом України. Все, що треба сказати один одному, вони скажуть під час відвідин офшорів. Закони про винаходи, корисні моделі, промислові зразки і товарні знаки тоді проголосували на «Ура!» без будь-якої до них зацікавленості. В ухвалених законах була така велика кількість помилок, що апарат Верховної Ради тихцем виправив їх уже після голосування. На той час автор був начальником управління в Держпатенті України і знає про це достеменно.

2016 року представники наукової спільноти, здається, вже тричі влаштовували акції протесту біля будівлі Кабміну. Засоби масової інформації з метою викликати сльози у довірливих людей поширювали статистику про те, як мало уряд платить науці. Разом з тим замовчувалося, що нинішня наука в Україні дуже й дуже нагадує «Академі де сьянс» (Академію наук), сатирично описану М. Є. Салтиковим-Щедріним ще в ХІХ столітті. Сучасна організація науки була свого часу створена Йосипом Віссаріоновичем під командно-адміністративну економіку. Товариша Джугашвілі вже давно немає поміж живих, а «Академі де сьянс» існує і кричить пану Гройсману: «Дай!!!» Жодного слова при цьому не мовиться про реформи, які б перетворили науку на складову ринкової економіки.

Багато інститутів «Академі де сьянс» створено під конкретних людей, а не під проблематику. Ось тому Нобелівські премії так уперто оминають Україну. Нинішня наука нагадує коня барона Мюнхгаузена. Біля криниці кінь не міг втамувати спрагу, бо задня частина коня була відбита ядром і вода, яку пив кінь, виливалася назовні.

Тому я б порадив урядові не давати науці грошей, доки вона не реформується, і бути готовим до збільшення вигуків «Дай!!!» Вони можуть бути і не замовними (ми ж знаємо, як нині часто влаштовуються масові акції), але лунати з вуст тих, хто звик годуватися від лженауки. Лженауки в Україні значно більше, ніж науки.

Колись казали: «Бійся данайців, що приносять дари». Тож керівникам уряду, як на мене, теж варто з осторогою поставитися до обрання членом (кореспондентом чи дійсним) «Академі де сьянс», бо тоді їхні руки виявляться зв’язаними й доведеться фінансувати як науку, так і лженауку. А фінансувати те, що жодним чином не приносить користі державі, давно слід припинити, бо ми не настільки багаті, щоб викидати гроші на вітер.

Іван ДАХНО
 для «Урядового кур’єра»