На початку другого тисячоліття мені випало працювати власкором по Запорізькій та Дніпропетровській областях газети «Водник», офіційного органу тодішнього акціонерного товариства «Укррічфлот», акції якого було розподілено між самими працівниками, котрі й обрали на зборах своє керівництво. Справи на виробництві йшли тоді, можна сказати, ідеально. Приміром, тодішній директор Запорізького порту розповідав мені, що вони чи не щомісяця закуповують у Європі новенькі портальні крани, а кожен їхній працівник може будь-коли взяти безпроцентний кредит на придбання житла, авто чи оплату за навчання дитини. А на Запорізькому судноремонтному заводі було безліч замовлень та чи не найвищий заробіток, який поступався тоді хіба що Запоріжсталі. Подібна ситуація була і в Дніпропетровському порту та на ремонтній базі. А нам, власкорам, президент компанії підвищив майже вчетверо зарплату.

Та невдовзі ми дізналися, що якісь олігархи ефективно скуповують акції Укррічфлоту. Ми провели тоді кілька акцій протесту в областях і Києві. Але це не допомогло. Як виявилося, росіяни (серед них був і колишній запоріжець, який переїхав жити до Москви) скупили понад 60% акцій Укррічфлоту й примусили обраного колективом президента, який усе життя віддав компанії, подати у відставку. Одразу після цього на заводі почали різати кораблі, а в порту — славнозвісні портальні крани на металобрухт, довівши таким чином Укррічфлот до повного розорення. Газету «Водник», яка з початку минулого століття виходила двічі на тиждень, зробили щотижневою, згодом вона стала виходити двічі на місяць, потім повідомили, що зроблять журнал. Що стало з газетою — не знаю, бо всіх журналістів росіяни звільнили до завершення дії контракту. Невдовзі я власним очам не повірив, прочитавши на білбордах по всьому Запоріжжю, що портові приміщення здають в оренду. А другої заводської ремонтної бази взагалі не стало.

Така сама ситуація виникла і на славнозвісному ЗАлКу, будівництво якого в Запоріжжі почалося ще в 1930 році згідно з планом ГОЕЛРО. Завод став першим підприємством алюмінієвої промисловості колишнього СРСР, до початку Другої світової війни був найбільшим підприємством алюмінієвої промисловості в Європі. По закінченні війни його значно розширили.

Коли почалася приватизація, підприємство реструктуризували в ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» зі статутним капіталом 155 682 280 гривень, номіналом акції 0,25 гривні, кількістю випущених акцій — 622 729 120 штук. У 1999 році, як і в Укррічфлоті, почали пільговий розпродаж акцій самим фахівцям комбінату. А 2000 року Фонд держмайна України провів відкриті торги з продажу контрольного пакета акцій ПАТ «ЗАлК» обсягом 68,01% статутного фонду. Переможцем першого етапу стали ВАТ «Красноярський алюмінієвий завод» та ЗАТ «АвтоВАЗ-Інвест». Тоді Фонд держмайна і «АвтоВАЗ-Інвест» підписали договір купівлі-продажу, де однією з умов угоди було внесення інвестицій на $200 млн для переоснащення й реконструкції виробництва ПАТ «ЗАлК». У 2004 році російський «АвтоВАЗ-Інвест» звинуватили у невиконанні інвестиційних зобов’язань. Відтак власником комбінату стала інша російська група — СУАЛ, що входила до десятки найбільших алюмінієвих компаній світу. У 2007 році ЗАлК уже перейшов під контроль об’єднаної компанії «Російський алюміній»(ОК «РУСАЛ»), створеної шляхом злиття ОК «РУСАЛ», СУАЛ і глиноземних активів швейцарського трейдера Glencore. У 2007 році було вироблено 265 000 тонн глинозему і 113 000 тонн алюмінію. Виручка становила 1,9 мільярда гривень. Але через негативний стан підприємства й невиконання інвестиційних зобов’язань 22 березня 2012 року Господарським судом міста Києва було ухвалено рішення про повернення в державну власність України 68% акцій ЗАлКу, які належали РУСАЛу.

Та міжвідомча робоча група для координації дій із забезпечення стабільної господарської діяльності виробника алюмінію «Запорізького виробничого алюмінієвого комбінату» ухвалила рішення про доцільність приватизації акцій, раніше повернутих у держвласність. Тож у 2014 році виробництво почало згасати, доки не зійшло нанівець. Російським власником РУСАЛу було вирізано й продано 8 тис. тонн алюмінієвих шин і понад 10 тис. тонн алюмінієвих сплавів (анодний і катодний електроди), що сприяло руйнації виробництва.

Відтак почалася українська історія ЗАлКу. У 2016 році відновлено виробництво алюмінієвої катанки (1,5—1,7 тис. тонн продукції на місяць). Чисельність працівників зросла на 72,5% — до 207 чоловік. Запорізький алюмінієвий комбінат запустив чавуноливарний цех та підготував до роботи ще три підрозділи. У 2017 році має намір отримати до 50 мільйонів гривень прибутку. Прикметно, що нині ЗАлК є єдиним в Україні виробником первинного алюмінію. Тож і до ворожки не ходи — росіяни знищили його свого часу як свого головного конкурента.