Коли дивишся на Олю просто так, намагаючись не згадувати тієї трагічної події, яка поділила її життя на «до» і «після», бачиш гарну заклопотану щоденними справами дівчину з вогниками в очах і жадобою до життя. Усе їй треба, до всього діло. І всюди треба встигнути. Бо як же там без неї?

Ольга Галушко — відома в області волонтерка, екскурсовод філіалу «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», керівник громадського інституту розвитку краю «ГІРКа». У Холодному Яру вона активно прокладала екологічні стежки та боронила від браконьєрів рідкісні підсніжники. Згодом довелося разом із товаришами боронити й свободу.

Маючи вже певний досвід активної громадської роботи, щотижня відвідуючи Майдан у Києві, вона тоді ще не уявляла всієї серйозності ситуації. Однак ситуація загострювалася. Після побиття студентів на Майдані Незалежності в Києві Ольга почала бувати у столиці щотижня. Приїжджала зазвичай на вихідні й лишалася на кілька днів. У Черкасах у ті дні атмосфера також помітно згущувалася. Від першого мітингу, на якому було менш як сотня учасників, центральна площа змінювалася на очах: сюди сходилися та з’їжджалися люди з усієї округи. Ользі дуже хотілося до Києва, де в ті дні вже лунали постріли, але напередодні вирішила все-таки піти на мітинг у Черкасах.

Миготінням прожекторів, криками через мегафони, струменями води з брандспойтів, вигуками учасників мітингу й хамуватих міліціонерів та інших захисників цитаделі з назвою «ОДА» раптом завертілася нічна карусель. Натовп затяг її ближче до входу. І раптом… Щось блиснуло перед очима, темною пеленою впало на голову.

Опритомніла вже в реанімаційному відділенні третьої міської лікарні, куди дівчину відвезли одразу після того, як зазнала тяжкої черепно-мозкової травми. Під час штурму приміщення облдержадміністрації хтось із «захисників» скинув їй на голову з 15-метрової висоти тяжкий квітковий вазон. Медики оцінили стан Ольги як критичний. Їй зробили дві операції, розповідала потім мама Наталя Миколаївна. Спочатку витягли з головного мозку осколок кістки, а потім через три дні видалили дві гематоми.

Тиждень Оля була непритомна, прогнозів ніхто з лікарів давати не наважувався. На велику мамину радість нарешті опритомніла. Впізнала її, взяла за руку. Оля швидко згадала й підсніжник латиною: Galanthus nivalis, мовила, й сльоза скотилася на подушку з ока, яке тоді ледь розплющувалося.

Легко уявити розпач мами, яка виховувала без чоловіка одну-єдину доньку. Сама працювала продавчинею в сільському магазинчику, зарплата, зрозуміло, копійчана. Перший етап лікування оплатила облдержадміністрація. Все інше — друзі, колеги. Півроку довелося пробути в лікарнях, переборювати ускладнення, пов’язані з ушкодженням головного мозку. Лікарі визначили дівчині другу групу інвалідності.

Як тепер із цим жити? Як працювати? Знаючи її характер, широку ерудованість, компетентність, люди, зокрема екологічний актив, як і раніше, тягнуться до неї. Однак травма дається взнаки, не дає увійти у звичний ритм. А тут ще потреба в періодичному лікуванні. Однак поступово дівчина, зціпивши зуби, стає тією самою активною принциповою Ольгою.

А нещодавно дізналася, що завдяки змінам у законодавстві постраждалих під час Революції гідності тепер прирівнюють до інвалідів війни.

— Це зовсім інші гарантії соціального захисту. Адже нещодавно виявилося, що в мене ще й додаткове захворювання, фактично як результат травми. Справді, дуже дорого коштує лікування — і це щодня. І все життя, — розповідає дівчина.

Після письмових звернень Ольги Галушко при черкаському департаменті охорони здоров’я зібрали спеціальну міжвідомчу комісію. Почалася паперова тяганина, пов’язана з надсиланням документів, підтверджень, погодженнями та підписами різних чиновників. Виявилося, що Ольга Галушко — перша, хто протоптує стежку в цьому бюрократичному болоті. І все-таки вона має твердий намір пройти її до кінця.

— Не хотіла б, щоб постраждалі під час Революції гідності, а також учасники АТО проходили це пекло. Хай я буду першою… Після мене вже буде легше, — вважає вона.

І справді, це в її характері — не пасувати перед труднощами, довести справу до логічного закінчення. А оскільки це стосується не тільки особисто її — обов’язково досягне свого.