Коли випадає придбавати квитки в касах на сумському автовокзалі чи районних автостанціях, мимоволі звертаю увагу на пільговиків, які подають касирові посвідчення, що дає законне право на ті чи ті пільги за заслуги перед суспільством.

Серед них учасники АТО, особи з інвалідністю, інші соціально незахищені категорії співвітчизників.

І мимоволі пригадую численні засідання різного рівня, під час яких укотре мусують одне-єдине питання: а хто оплачує такий проїзд, що у підсумку виливається в круглу копійку?

І з’являється обнадійлива відповідь: звичайно, держава, яка надає такі пільги і відповідно передбачає в бюджеті кошти, аби компенсувати їх перевізникам.

Справді, так було, але цього вже немає три роки, відколи передбачувані раніше субвенції скасували і фінансові стрілки перевели на органи місцевого самоврядування. Мовляв, із створенням об’єднаних територіальних громад ті  одержують широкі повноваження і нехай турбуються про відповідне відшкодування за перевезення своїх людей.

Але, на жаль, виникають нові «але», які, схоже, перетворюються на замкнене коло.

Саме цю проблему вкотре розглядали під час засідання круглого столу в Сумському обласному пресклубі, хоча крапки над «і» його учасники так і не розставили.

Фінансовий зашморг затягується

За словами голови правління Асоціації автомобільних перевізників Сумської області Михайла Сіпуна, років зо три-чотири тому подібні колізії виникали доволі часто. Але тоді перевізники знали, до кого апелювати, і хоч із труднощами, однак досягали свого. Втім, далеко не завжди. За 2015 рік так і залишилися непогашеними понад 6,5 мільйона гривень, які перевізникам довелося перебирати на себе.

Але на цьому компенсаційні проблеми не закінчилися. З прийняттям окремої обласної програми 25 березня 2016 року основну відповідальність за її фінансове наповнення переклали на місцеві бюджети. Іншими словами, якщо вони відраховують гроші — є за що возити, ні — хоч зупиняйся чи висаджуй пільговиків.

Утім, останнє суворо заборонено: не повезеш — отримаєш добрячий штраф і потрапиш у немилість до організаторів конкурсу перевезень.

А пільговиків не тисяча і не дві, до того ж не лише на Сумщині, а й в інших регіонах, звідки вони приїжджають у різних справах.

Не можна стверджувати, що на місцях усі ігнорують програму. Як повідомив генеральний директор ТОВ «Сумське обласне підприємство автомобільного транспорту» голова обласної організації роботодавців у галузі транспорту Микола Тертишний, із 58 громад повністю передбачили в місцевих бюджетах кошти на пільгові перевезення та перерахували їх до обласного бюджету 21. Загалом із 7,4 мільйона гривень надійшло 4,1 мільйона, або 55,4 відсотка.

Повністю розрахувалися міста Ромни й Охтирка, 10 районів із 18, а також  Березівська, Шалигинська, Бездрицька, Боромлянська, Миропільська, Краснопільська, Бочечківська, Комишанська та Чупахівська об’єднані територіальні громади, або майже кожна четверта. А ось місто Глухів, Буринська, Тростянецька, Андріяшівська ОТГ забули про своїх пільговиків. Менш ніж на третину виконали зобов’язання міста Суми та Конотоп, Кролевецький, Липоводолинський райони, Дружбівська та Кролевецька ОТГ.

Додає негативу так званий географічний чинник. Обслуговуючи пільгових пасажирів, які живуть на територіях «дисциплінованих» громад, перевізники все одно потрапляють у зону ризику, якщо зареєстровані там, де не переймаються цим питанням.

Для прикладу — ПП «Компол». Його рейси пролягають до населених пунктів Буринського, Лебединського, Середино-Будського, Ямпільського, Шосткинського районів, які стовідсотково розрахувалися з бюджетом. А ось місто Суми, де ПП зареєстроване, заборгувало обласному бюджету — переважно за перевезення учасників АТО — майже півтора мільйона гривень, з яких третину згаданому перевізникові. Коли поверне, невідомо.

Що це означає, зайве повторювати. Окрім старіння машинного парку, появи нових ризиків під час руху, відсутності водіїв — до повного занепаду пасажирських перевезень.

Початок уже покладено: в шести районах Сумщини, або третині від загальної кількості, вже немає жодного підприємця, який би ризикнув і далі займатися цим видом бізнесу.

Від монологів до діалогу

Слухаючи й аналізуючи думки та аргументи учасників круглого столу, мимоволі згадав крилатий вислів одного з літературних героїв.

У складних ситуаціях він усіх заспокоював тим, що «якось воно буде, бо ще такого не було, щоб якось та й не було».

Паралель не з приємних, але об’єктивна. По-перше, обласна програма — не чиясь тимчасова забаганка, а офіційний документ, який потрібно не тільки читати, а й фінансувати. По-друге, далі тиснути й лякати перевізників тим, що їх оштрафують за відмову у пільговому перевезенні, неприпустимо, бо вони офіційні суб’єкти підприємницької діяльності і мають право розраховувати на передбачену фінансову підтримку.

По-третє, якщо програма не працює чи пробуксовує, потрібно сідати за стіл перемовин представникам влади, департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації, ОТГ, перевізникам і не просто говорити-балакати, а приймати спільне виважене рішення, яке б зняло з порядку денного проблему, шлейф від якої тягнеться роками. Адже до цього часу в договорах на перевезення пасажирів не визначено механізму виплати компенсацій за пільгові перевезення, передбачені законодавством, що викликає багато запитань.

Яким буде рішення, говорити рано. Але варіанти є. З-поміж них — вивчити досвід сусідніх областей, де практикують цільове відшкодування пільгових квитків, лімітують кількість пільгових пасажирів на рейс, зменшують/збільшують відсоток компенсаційних коштів тощо.

Можливо, запрацює і нинішня програма на 2016—2020 роки, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Адже документ цілком прийнятний і може задовольнити всі сторони в означеній ситуації за умови, що ніхто не ховатиметься за спинами і не чекатиме, коли викликатимуть на килим.

Були б лише бажання і добра воля, бо йдеться не тільки про перевізників, а й тих, кому на словах дякуємо і надаємо пільги, а насправді створюємо навколо них гостру проблему.