Щось є в цьому наше, загальнолюдське, ба навіть печально-символічне: міцні кряжисті ясени, яких колись український поет-класик побачив «за селом, край дороги», та ніжні білокорі берізки — символ краси, вроди, чистоти. Втілення міцного чоловічого роду і слабкої ніжної статі. Доводилося бачити їх — виснажених тяжкою хворобою, знесилених, засохлих. Ясени — наче викорчувані з корінням із землі, яка колись давала силу і снагу, а зараз нічим не може зарадити. І берізки — без розкішних крон, безлисті, стовбуваті.
Важка картина. Знову-таки — схожа на людські долі.
Але в цій ситуації розпач не найкращий помічник. Тим паче, що появу злоякісного ясеневого грибка передбачали ще років зо двадцять тому, коли він потрапив з Японії спершу до Польщі, а потім до Англії: попри всі намагання тамтешньої науки, «чорна ясенева коса» запрацювала безжально і нищівно. Як і агресивна бактерія: у 70-х роках минулого століття вона масово ширилися в Казахстані, Сибіру, за Уралом, знищуючи тисячі берізок.
А тепер — у нас. Тож фахівці Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства забили на сполох. І не самі, а разом з науковцями, представниками депутатського корпусу і департаменту екології, природних ресурсів та паливно-енергетичного комплексу Сумської ОДА, громадських організацій.
Недавно за участі обласного лісового управління, Могрицького та Піщанського лісництв Сумського району вони провели представницький науково-практичний семінар, під час якого спільно з харківськими науковцями (хвороби не визнають кордонів, тож будь-якій області треба бути напоготові) напрацювали масштабний алгоритм подальшої роботи.
Зауважу, що хворі дерева невиліковні, бо грибок і бактерії неможливо приборкати чи зупинити. Єдине, що залишається, — убезпечити їхніх родичів: слід оглянути всі дерева і вилучити з-поміж них уражені. Що й роблять зараз сумські лісівники.
За їхніми словами, років зо три тому таких було обмаль. Однак за цей час хвороба активізувалася, розширивши свій ареал. І тепер кількість хворих дерев збільшилася щонайменше на 50%. Причому від захворювання до загибелі минає не більше року.
Що спричиняє це — науці поки що невідомо. Можливо, даються взнаки коливання грунтових вод, природні стреси (так-так, вони є, як і серед людей), посухи, ущільнення землі, порушення кореневої системи… Варіантів відповіді чимало, однак однієї-єдиної, точної, немає.
Утім, навіть у цій загалом фатальній ситуації є певний оптимістичний промінь. Наприклад, мертва береза, що залишається на території масиву, стає джерелом органічного субстрату, який збагачує грунт і підвищує імунітет живих дерев до захворювань. Тобто навіть мертва вона приносить останню користь своїм живим сестрам і братам. Тож коли в лісі доведеться побачити повалені дерева, не поспішаймо гудити і критикувати лісівників, звинувачуючи їх у безгосподарності чи неувазі.
Але й цим страшним захворюванням можна протистояти. Як? Дуже просто: замість загиблих дерев саджати нові, всіляко плекати молоді ліси, які прийдуть на зміну прародичам і стануть на зеленій варті. На щастя, сумські лісівники — спеціалісти конкретних і значущих справ. Кожного року вони забезпечували нові гектари молодих насаджень, а тепер, взявши до уваги ясенево-березовий SOS, суттєво наростили темпи роботи. Лише за минулу весняну лісокультурну кампанію відновили майже півтори тисячі гектарів лісових насаджень. Тому залишаються і віра, і надія, що й майбутні покоління слобожан зможуть милуватися ясенами, берізками, іншими деревами, а ліси, як і раніше, будуть не тільки міцним економічним фундаментом життєдіяльності громад, а й храмом краси, мудрості, вічності.
Ми в Google+