За підрахунками експертів Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), щороку сільгоспвиробники втрачають близько 2,6–3 мільйонів тонн овочевої продукції, або 27% валового її збору. І це без урахування картоплі. Так, 2,1–2,3 мільйона тонн плодів «гине» просто в полі, бо далеко не всі сільгоспвиробники мають де їх зберегти та можуть продати у сезон.

Ще 0,5–0,7 мільйона тонн овочів псується через неякісне зберігання переробниками і споживачами. Якщо брати торішній урожай, то було втрачено 410–440 тисяч тонн (або 22% валового збору) капусти, 315–345 тисяч тонн (або 35%) буряку столового, 260–280 тисяч тонн (або 30%) моркви, 353–375 тисяч тонн (або 32%) цибулі, 5–6 мільйонів тонн (або 23%) картоплі. У грошовому вимірі, за підрахунками УКАБ, це близько 2,5–2,7 мільярда гривень, які фермери могли б покласти в кишеню, але через брак сучасних овочесховищ фактично закопують у землю.

Сучасне овочесховище — це довготривале зберігання, мінімальні втрати і висока якість плодоовочевої продукції. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Південь і захід потребують допомоги

Загальну потребу в овочесховищах оцінюють в 4,1 мільйона тонн, розповідає директор агенції «AgriEvent» Анатолій Циркун. За підсумками сертифікації, станом на початок 2013 року в розпорядженні українських аграріїв було лише 32% необхідних ємностей овочесховищ, або 14% прогнозованого валового збору овочів (без картоплі).

Цікаво, що з 2010 року було передбачено державну підтримку будівництва сучасних овочесховищ у вигляді покриття відсотків за кредитами та компенсації частини їхньої вартості. Так, за даними Мінагропроду, у 2010–2011 роках кількість овочесховищ в Україні збільшилася втричі, а у 2012-му — на 300 тисяч тонн. Щоправда, цього року коштів на її фінансування у бюджеті не передбачено. І це попри те, що Державною програмою активізації розвитку економіки на 2013–2014 роки заплановане будівництво 16 потужних овочесховищ загальною місткістю до 140 тисяч тонн, зауважив Анатолій Циркун. Зводити їх без державної підтримки аграріям важко. Адже треба витратити мінімум 1000 євро у розрахунку на тонну продукції, які окупляться лише через 7–10 років, і то лише якщо сховище буде не окремим бізнесом, а додатком до агровиробництва і ціни на ринку сприятимуть.

Якщо ж говорити про те, які регіони найбільше їх потребують, то це однозначно південні, наголосив Анатолій Циркун, адже там сконцентровані найбільші площі з виробництва овочів, сприятливі погодні умови для нарощування їхнього виробництва. І хоча їх там найбільше зведено, але це лише 33–36% від потреби, уточнив він.

Натомість, за оцінками аграрного експерта, автора проекту «АПК-Інформ: овочі і фрукти» Андрія Ярмака, найскладніша ситуація зі сховищами на заході, де найбільше дрібних фермерів, для яких зведення сучасних сховищ непідйомне. Натомість Київщина й Херсонщина почуваються у цьому сенсі найупевненіше.

Не все так погано

На переконання Андрія Ярмака, наявні в Україні проблеми з інфраструктурою і зі сховищами не такі катастрофічні, якими їх подають деякі експерти. За його підрахунками, на сьогодні організований ринок овочівництва (вирощування на продаж) потребує сховищ не більш як на 1 мільйон тонн і аж ніяк не на 4–5 мільйонів, наголосив він, додавши, що потреба у сховищах зростатиме у міру виходу на ринок господарств населення і зі зростанням цін на овочі. Тим більше, що цього року не буде такого врожаю, як торік.

Як заявила «УК» начальник відділу агрометеорології Українського гідрометцентру Тетяна Адаменко, по-перше, аграрії вирішили вдруге не входити у річку надурожаю, що завела багатьох з них у збитки, і посадили менше. По-друге, цьогорічна весняна і літня погода не сприяла гарному розвитку плодоовочевої продукції, тому лише погода забрала в аграріїв 30–40% торішніх обсягів овочевого врожаю. Та навіть вирощене не в найкращому стані через фітофтору та інші хвороби рослин, з якими можна було боротися хімічними засобами. Тож варто очікувати зростання цін.

На сьогодні у сховищах України втрачається близько 19–21% картоплі й овочів (з урахуванням господарств населення), каже Андрій Ярмак. При цьому професійні виробники втрачають значно менше. Але тут важливо розуміти, наголосив він, що навіть сучасне сховище без застосування професійних знань і сучасних технологій з вирощування, збирання і зберігання агропродукції не рятує її від псування. Як приклад експерт навів історію одного досить великого фермера, який багато років зберігав овочі в колишньому корівнику і втрачав щороку 15–18% продукції. Натомість коли він звів сучасне сховище, то втратив 50% за перший рік, бо закладав овочевий урожай по-дідівському, а треба було створити особливі умови для зберігання кожного виду городини.

Потенціал для розвитку

Чимало хто з аграріїв задавався питанням, чому б не піти у переробку і перестати втрачати на низьких цінах у періоди перевиробництва, як це було торік. Доки купуватимемо крохмаль у голландців чи томатні пасти і соуси у італійців? «УК» поцікавився в експертів: чому так повільно розвивається переробка в Україні та у чому вони бачать перспективу розвитку? А також чому немає системного експорту вітчизняної плодоовочевої продукції?

Аби перейти на якісну переробку плодоовочевої продукції і почати системний експорт як свіжої, так і готової городини, треба вкласти найближчими десятьма роками у зберігання, післязбиральну доробку та логістику понад 30 млрд гривень, а також переходити на великотоварне виробництво овочів з використанням сучасних технологій. Адже на сьогодні овочівництвом і картоплярством займаються переважно населення, дрібні та середні аграрії. І як показав досвід, їм досить важко кооперуватись, щоб сформувати партію якісного товару на експорт (доробленого, помитого і розфасованого), як це роблять фермери Заходу.

Та й чимало ніш і ринків уже зайнято. Попри те, що в Україні переробляється лише 0,1% вирощеної бульби проти 40% у Німеччині і 60–70% — у США, збільшити обсяги переробки важко, каже президент Української асоціації виробників картоплі Сергій Рибалко. Так, для виробництва крохмалю потрібні спеціальні сорти картоплі з високим його вмістом, яких в Україні майже немає, продовжує він. Бо переробка наявних сортів нерентабельна, навіть за ціни кілограма бульби у 40 копійок, яка була торік у Західній Україні. Легше і дешевше було згодувати її свиням, прибутки від продажу якої були більшими, ніж від крохмалю, констатував експерт. Отже, на крохмаль в Україні було перероблено лише 35 тисяч тонн картоплі, на чипси — 80 тисяч тонн, картоплю фрі — 1 тисячу, на інші види переробки — 30 тисяч тонн.

Водночас експерт бачить потенціал у збільшенні обсягів консервації на 10–15%, а також у виробництві соків і сокових концентратів, замороженої продукції. Щодо іншого, то, за його словами, українські споживачі ще не готові до того, щоб купувати дорожчу продукцію, приміром, ту ж чищену картоплю у пакетах. Та цей сектор все одно поступово розвиватиметься. Упевнені експерти і в тому, що виробники товарної продукції, які інвестують нині у галузь, у майбутньому від цього лише виграють.

Чернігівщина. Надійний дах для родичів гарбузових

Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»

Попри складні погодно-кліматичні умови аграрії Чернігівщини планують повністю забезпечити потребу регіону в овочах. За прогнозами, буде зібрано понад 200 тисяч тонн, або більш як 180 кг на людину (за раціональної норми споживання 106,3 кг). Їх перелік в умовах Полісся обмежується не надто вимогливими до тепла культурами: капустою, морквою, буряком, цибулею тощо, які вирощують переважно господарства населення. Сільгосппідприємства програють їм у кількості та асортименті вирощеної городини.

Це стосується і королеви Полісся картоплі. Її садять у значних кількостях, тому Чернігівщину й називають картопляним краєм. Природно, бульба становить левову частку врожаю. Так, цьогорічний прогноз її виробництва в усіх категоріях господарств — майже 160 тисяч тонн, зокрема у сільгосппідприємствах — 110 тисяч тонн. Валовий збір картоплі в повному обсязі забезпечує потреби жителів області. На одну особу тут виробляють майже 1,5 тонни бульб за раціональної норми споживання 135 кг.

З огляду на те, що постачальники незамінних у раціоні жителів Сіверського краю рослинних вітамінів мають бути доступними для населення на продовольчому ринку області не лише в сезон, а цілорічно, на Чернігівщині відповідально ставляться до будівництва і реконструкції сучасних складських приміщень — за останнім словом науки й техніки.

Практика засвідчила, що зберігання овочів із застосуванням новітніх технологій найефективніше у запобіганні втратам. Адже навіть, здавалося б, найпростіша і випробувана часом поліська культура — картопля — нині стає досить вибагливою, бо кожен з її численних сортів потребує різних умов зберігання. Тож останніми роками аграрії реконструювали більшість старих приміщень, розширивши їхні площі та оснастивши новим обладнанням, яке забезпечує вентиляцію, дає змогу підтримувати належну вологість і температуру повітря.

«Будівництво елеваторів та овочесховищ у рамках реалізації інвестпроектів з розбудови виробничої інфраструктури гарантує продовольчу безпеку і доступні ціни», — наголошує заступник директора департаменту агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації Римма Олексенко.

Аграрії вважають, що на цінову ситуацію з вартістю овочевого набору та картоплі в області здебільшого вплинули несприятливі погодні умови. Цьогорічні пізні посіви скоротили терміни вегетації, тож продукція нового урожаю прийшла на ринок із невеликою затримкою. Натомість вичерпалися торішні запаси і попит перевищив пропозицію, через що ціни почали зростати.

Нині в регіоні лише почалося масове збирання овочів. Їх буде більш ніж достатньо, запевняють фахівці, й наявні складські приміщення повністю задовольнять потребу в їх зберіганні. Тому надійний захист вітамінним складовим поліського борщу гарантовано.

Вінниччина. Пробували «чуже», щоб цінувати наше

Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»

Свого часу мене, ще журналіста-початківця, досвідчений голова колгоспу повчав: «Щоб від овочівництва був зиск, треба мати в господарстві не лише грамотного агронома-овочівника, а й щоб він був фанатом своєї справи». Галузь справді складна. Про це красномовно свідчить хоча б те, що у потужних компаній, які орендують десятки тисяч гектарів, до неї рідко руки доходять. Тож на Вінниччині головним виробником овочів є господарства населення та фермерів. За процесів глобалізації кожний сільський двір, кожний селянин, який самостійно обробляє свій земельний пай, ніби непомітні, проте всі разом — це потужний сектор агроекономіки.

Так, в області населення виробляє 95% картоплі. Зауважимо, що подоляни на цю культуру кажуть у множині з наголосом на останньому складі. І цілком резонно, бо при нормі її споживання на одну особу 130 кілограмів зі смаком з’їдають усі 172 кілограми, а решту, приблизно 1,5 мільйона тонн (саме стільки очікується реалізувати за межі області в цьому році), відправляють в інші регіони. Наприклад, у степову зону Одещини, де через посуху чимало людей перестали її вирощувати.

Директор департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Микола Неїлик зауважив, що добру справу для розвитку картоплярства в області роблять господарства організованого сектору економіки, які займаються її селекцією. Є такі в Калинівському, Оратівському та інших районах. Тож джерело врожайності не замулиться.

Традиційними для краю овочевими культурами також є капуста, морква, буряк, кабачки тощо. Восени, під час «червоних базарів», цю продукцію з господарств в обласному центрі та райцентрах люди розбирають мішками, бо вона якісна і дешевша (місце для торгівлі надається безоплатно), ніж у супермаркетах і на ринках. Власне, сільськогосподарські товаровиробники мають можливість торгувати цілий рік. Так, з початку року в області пройшло понад 2 тисячі ярмаркових заходів, на яких за ціною виробників реалізовано різної продукції майже на 50 мільйонів гривень. «Сьогодні область власним виробництвом забезпечує фонд споживання її населення», — запевнив заступник голови облдержадміністрації Валентин Поліщук та повідомив, що за останні роки багато зроблено для збереження продукції. Тепер є 56 овочесховищ загальною ємністю 14,6 тисячі тонн, 37 картоплесховищ на 16,9 тисячі тонн, 44 фруктосховища на 56,4 тисячі тонн. Цього року планується ввести в експлуатацію ще п’ять нових. Будуватимемо і наступного року, адже галузь розвивається», — зазначив він.

В області розміщена потужна переробна промисловість, яка виготовляє різноманітну продукцію, в тому числі заморожує ягоди. За 7 місяців нинішнього року її підприємства виробили соків овочевих і фруктових понад 23 тисячі тонн; овочів, фруктів, горіхів, грибів (приготовлені чи консервовані з додаванням оцту) — 1245 тонн; фруктових джемів, желе, пюре пасти майже 13,5 тисячі тонн, що на понад 23% більше за аналогічний період минулого року.

За даними департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації, потреби переробних підприємств в овочах та плодово-ягідній продукції задовольняються повністю.

Тож у селян області є можливість вибирати, як реалізувати свою продукцію: продати на споживчих ринках області, відправити свіжою в інші регіони (основну частину ягід і ранніх фруктів саме таким чином реалізували) чи здати на переробку. Чи влаштовує ціна? Це питання неоднозначне, бо продавець хоче дорожче, а покупець дешевше. Втім, певною мірою про це можна судити з такої тенденції. У супермаркетах на полицях овочів і фруктів збільшилося табличок з написом «Українські». А на споживчих ринках продавці на цупкому папері почали писати «Домашні». Образно кажучи, за роки, що минули, ми спробували хліба з різних пічок і зробили висновок, що кращого від нашого немає.

Одещина. Заморські яблука і картоплю — у нокаут

Іван ШЕВЧУК,
«Урядовий кур’єр»

Цього року область до трьох мільйонів «зернових» тонн може додати ще й з півмільйона тонн різноманітних овочів і фруктів. Цей показник майже на торішньому рівні, каже директор департаменту агропромислового розвитку Одеської облдержадміністрації Анатолій Новаковський. Збільшувати вал виробництва просто немає сенсу, додає він. Бо ще не забулось, якими збитками обернулось для аграріїв 400 тисяч надлишкових тонн української цибулі.

Анатолій Новаковський зауважує, що в умовах, коли Росія — з політичних, а Захід — з економічних міркувань не хочуть пускати на свій ринок наші овочі, держава мала б через чіткі орієнтири, а то й через доведення певних квот не допускати виробництва тієї чи тієї культури в обсягах більших, ніж потребує внутрішній ринок. Принаймні доки не спроможеться «прорубати вікна» нашим овочам і фруктам на зарубіжні ринки. Втім, аграріям і за свій ринок ще доведеться поборотися, адже попри те, що кількість вітчизняних овочів та фруктів на полицях одеських супермаркетів постійно зростає, за оцінками фахівця, вона сягає лише половини.

Подальшу овочеву «реконкісту» Прем’єр-міністр Микола Азаров пов’язує з розбудовою оптових ринків та логістичної системи швидкої доставки. Чимало говориться і про зведення нових сучасних овочесховищ. Ще наприкінці 2012 року голова Одеської облради Микола Пундик заявив, що, на його думку, область потребує 3–4 овочесховищ по 50 тисяч тонн кожне. Та якихось помітних зрушень у цьому напрямку не сталось. Пригальмовує і будівництво оптового сільськогосподарського ринку у приміському Біляївському районі. Нульовий цикл робіт там розпочали ще торік, але запланована здача першої черги восени цього року видається малоймовірною.

Та Анатолій Новаковський не схильний вбачати у таких ринках панацею від усіх овочевих проблем через високі ціни за їхні послуги, як, власне, і в зведенні великих овочесховищ як бізнесу. Користь від них могла б бути лише, якби їхня робота була чітко відшліфованою і регламентованою. За нинішніх умов доцільнішим було б створення потужних сховищ на базі агропідприємств. Як це, приміром, зробили біляївське підприємство «Південьагропереробка» або овідіопольська «Еврика», які щороку виробляють, зберігають і переробляють по 60–70 тисяч тонн овочів. До речі, їхню продукцію вже знають у одеських супермаркетах.

У віддалених районах неосяжної Одещини теж є певні зрушення. Південь з його столовим виноградом та іншими корисними солодощами все частіше потрапляє у поле зору підприємців не лише з Одеси, а й з Києва, Львова і Черкас. Партнери знаходять одне одного через Інтернет і, минаючи всілякі посередницькі бази, організовують пряму поставку сонячних грон з Ізмаїла, Білгорода-Дністровського чи Татарбунарів (і це попри те, що заявлена державою часткова компенсація витрат на розвиток столового виноградарства та молодих садів залишилась переважно на папері).

На думку аграрного очільника області, рано чи пізно країна таки прийде до фруктово-овочевої самодостатності. Маємо ж бо вже приклад, коли дешеве фуражне зерно та дешева робоча сила дали змогу відправити у минуле незабутні «ніжки Буша». Щось подібне, ймовірно, станеться й з польськими яблуками та єгипетською картоплею. І високотехнологічні, з вивіреними тарифами, овочесховища такий процес лише прискорять, відпрацювавши проблематичне міжсезоння.

Рівненщина. А Міноборони позицій не здає…

Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»

При чому це відомство до проблеми рівненських овочесховищ? А при тому, що колишні його склади, які розташовані під самісіньким Рівним, на площі 18 гектарів, чудово прислужилися б для плодо- та овочесховищ, до того ж за мінімальної модернізації. Натомість уже добрий десяток років вони стоять пусткою і не служать нікому!

— За цей час в області змінилося три керівники виконавчої влади. І всі вони, на прохання фермерів, включаючи нинішнього, Василя Берташа, офіційно зверталися до Міноборони з пропозицією вирішити питання на взаємовигідних умовах: чи то передати в обласну комунальну власність, чи на баланс Обарівської сільської ради, на території якої й розміщені склади. У відповідь — тиша. Об’єкт, який розвалюється на очах, охороняють військові, пильно тримаючи оборону. Такого нерозуміння державної ваги проблем її ж, державними, чиновниками я ще не зустрічав. Тим більше, за умов складної економічної ситуації, — коментує наболілу проблему голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Рівненщини Дмитро Українець.

До речі, саме фермери та індивідуальні власники стовідсотково забезпечують овочами і картоплею внутрішній ринок, та ще й постачають їх у супермаркети столиці та східних областей України. І вже кілька років поспіль говорять про перевиробництво картоплі та овочів.

Тому більш потужні фермерські господарства звели власні сховища з вентиляцією, де продукція поля зберігається, не втрачаючи ані смакових якостей, ані товарного вигляду аж до травня. Такі сховища місткістю від 5 до 10 тисяч тонн мають фермерські господарства «Ако» та «Влада» — Млинівського, «Вілія» — Острозького, «Надія» та «Родинне» — Гощанського, імені Шевченка Здолбунівського районів. Окремі, як-от «Явір» Рівненського району, орендують сховища в одному з підприємств облспоживспілки.

Доволі активно сприяє фермерам місцева влада.

— Ми зацікавлені в тому, щоб люди не купували капусту по 12 гривень за кілограм, як це було кілька років тому, — каже перший заступник голови облдержадміністрації Анатолій Юхименко. — Тому задля продовольчої стабільності в краї, як можемо, допомагаємо фермерам. За два роки ці працьовиті люди отримали з обласного бюджету 2 мільйони гривень безвідсоткових кредитів на 5 років, більшість цих коштів використана на модернізацію овочесховищ.

Фермерів краю, що створили об’єднання «Волинський екологічний продукт», частково виручають і сховища медичних та соціальних закладів краю: за сприяння обласної влади тепер вони без посередників постачають в інтернати та лікарні екологічно чисту продукцію поля. А вже директори закладів відповідають за її збереження: готовність їхніх овочесховищ уже сьогодні перевіряє спеціальна комісія. Бо завтра фермери наповнять їх картоплею та іншими овочами.

 Але комплексно, на відповідному часові рівні, проблему зберігання овочів розв’язати поки що не вдається: оборонне відомство міцно «тримає оборону», вочевидь, обороняючи споживачів від дешевих овочів.

Луганщина. Потрібен овоч-«довгожитель»

Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»

До 98% овочів у області вирощують у приватних господарствах, тож здебільшого населення самотужки розв’язує проблему зберігання городини. Урожаї непогані — торік у краї зібрали понад 333,3 тисячі тонн плодів. За даними головного управління агропромислового розвитку Луганської облдержадміністрації, забезпеченість потреб області у городині сягнула минулого року 131%. Такий самий урожай очікують і нині. Для його зберігання в краї вже працює 20 овочесховищ і триває будівництво нових. Та зараз туди за великим рахунком нема чого класти — замало продукту, який може довго зберігатися, вважає перший заступник голови Луганської облдержадміністрації Едуард Лозовський.

Ринку потрібна не навала абияких дрібненьких та неоковирних яблук і морквинок, а овоч — «довгожитель», який мав би зберігати гарний товарний вигляд і оптимальну вагу до зимового сезону, коли настає дефіцит вітамінів, наголошує він. На жаль, на сьогодні маємо те, що маємо. Аграрії вирощують те, що й діди-прадіди. Тож маємо великі врожаї й найбільш низькі ціни під час сезону, а за кілька місяців — дефіцит овочів і фруктів та потребу їх ввезення. Сьогодні потрібні нові сорти та агротехнології, розрахунок рентабельності врожаю, наголошує Едуард Лозовський.

На думку першого заступника голови облдержадміністрації, для приходу інвестицій у галузь створені достатні умови. І механізм, запропонований державними програмами, реально працює. Зокрема, це доводить великий інвестпроект «Агромісто», що реалізується на Луганщині спільно з польськими бізнесменами. Його метою є налагодження виробництва овочів та фруктів і їхньої переробки, за яких продукцію можна було зберігати до весни, а також забезпечити власною, а не привозною городиною луганчан. Отже, у рамках «Агроміста» планують консолідувати цілу низку виробничих проектів під єдиним управлінням. Зокрема, із забезпечення місцевих аграріїв усім необхідним: технікою, насінням, добривами, навчанням і освоєнням нових технологій.

Остаточно перейти від диктатури перекупника до диктатури виробника дасть змогу стратегія розвитку галузі овочівництва та рослинництва, яку розробляють фахівці під патронатом спеціалізованої координаційної ради з питань розвитку АПК Луганщини, що днями створена при голові облдержадміністрації. Завдяки цьому, а також проекту «Агромісто», на думку Едуарда Лозовського, можливо набагато знизити регіональні ціни на овочі, вийти на загальноукраїнський та європейський споживчі ринки і підвищити рівень зайнятості населення в аграрних районах області.