Методист інформаційно-методичного центру управління освіти і науки Сумської міськради Ірина Нікітіна за фахом історик. Каже так: в усі часи, починаючи від Київської Русі, відданість і любов до рідної землі вважали першоосновою. Перекидаючи умовний місток у сьогодення, фахівець твердо переконана, що нинішня освітянська система міста успішно продовжує традицію. І насамперед після здобуття Україною незалежності.

Урок зі старшокласниками проводять підполковник Володимир Коропченко та представник Сумського об’єднаного міського військкомату капітан Володимир Лаврик. Фото Володимира КОВАЛЕНКА

Перша школа і в науці перша

Нині уроки «Захист Вітчизни» викладають в усіх 30 сумських школах, де навчаються учні 10—11 класів. До речі, жодних перерв у їх проведенні не було.

Стабільний і міцний склад учителів, з них 17 — колишні військові, які ціну миру і спокою знають не з підручників чи методичних рекомендацій, а з власного життєвого досвіду (іноді участі у військових діях).

Останніми місяцями значно зросла увага (і повага) до цього предмета, який колись вважали якщо не другорядним, то й не головним. Причини очевидні: хто б подумав, що в Україні може бути війна?

Викладач «Захисту Вітчизни» міської спеціалізованої школи I—ІІІ ступенів імені Валерія Стрельченка Володимир Коропченко 31 рік тому закінчив Сумське командне артилерійське училище і пішов у запас у званні підполковника. Останні 10 років працює з учнями. Разом із дружиною виховали двох синів, які також присвятили життя армії. Старший Максим уже в запасі, а молодший, Олександр, брав участь в АТО, і недавно його поранено під Луганськом. Нині проходить службу в одній з частин на Житомирщині.

Що ще потрібно, щоб збагнути патріотичність усіх трьох Коропченків?

Володимир Валентинович запрошує пройти до цокольного поверху, де проводить уроки зі старшокласниками. У просторому приміщенні — порядок і чистота, багато наочних матеріалів на стінах, зокрема стендів з вогневої й тактичної підготовки, технічного та військового озброєння — всього навчального масиву, передбаченого програмою.

Поряд виняткової краси гравюри на дереві, з-поміж яких портрети українських князів, гетьманів, полководців починаючи від Ігоря та Олега і закінчуючи Данилом Галицьким. Ці роботи виконав Володимир Валентинович, бо ще з юності залюблений у малювання та гравірування.

А ось і клас, де проходять заняття, — з численними макетами зброї та військової техніки, муляжами, наочним приладдям. Поряд 50-метровий тир, у якому учні вчаться стріляти з дрібнокаліберних гвинтівок. Хоч, як розповідає Коропченко, старшокласники набагато охочіше виїжджають на полігон, що в селі Радьківка під Сумами. Там разом із представниками однієї з місцевих військових частин вони вперше беруть у руки справжню зброю.

За словами директора школи Світлани Мурашкіної, такий учитель, як Володимир Валентинович, — знахідка для їхнього закладу, бо він справжній ентузіаст своєї справи. Хоча…

Ентузіазм — чудово, а конкретна допомога краще

Кажучи військовою термінологією, вся матеріально-технічна частина, яку використовують у школі, — результат копіткої роботи і самого вчителя, і його вихованців та багатьох добровільних помічників. Серед них ветерани війни, колишні афганці, працівники ТСО України, Сумського об’єднаного міського військкомату, військових частин.

Та чи може така підмога задовольнити нинішні значно зрослі потреби? Звісно, що ні.

Раніше навчальні заклади мали хоч якусь зброю, амуніцію та спорядження, однак ще наприкінці 1990-х у наказовому порядку в них вилучили автомати, гвинтівки і навіть саперні лопатки. І залишили на бобах.

Спробуй тепер на пальцях показати, як треба цілитися чи окопуватися, якщо під рукою майже нічого немає, крім бажання донести науку до школярів. Ось і доводиться задовольнятися макетами чи муляжами, які далекі від реалій.

Отож з огляду на нинішню складну ситуацію, двом міністерствам — оборони та освіти — слід швидко налагоджувати практичні контакти й істотно наповнювати матеріально-технічну частину предмета «Захист Вітчизни».

Простий приклад. Нині лише три сумські школи мають обладнані тири, хоч, вклавши кошти, можна реанімувати ще принаймні в дев’яти.

Судячи з усього, важливість і роль предмета «Захист Вітчизни» неухильно зростатимуть — і як предмета, і як соціальної значеннєвої цінності. Принаймні найближчими роками.