За першою освітою вона інженер-математик, за другою — магістр з правового регулювання економіки. Здійснила кар’єру, яка, за великим рахунком, більше пасує чоловікові: від інженера й наукового співробітника лабораторії інформаційно-обчислювальних систем до фінансового директора, керівника групи аналітиків координаційно-експертного центру об’єднань підприємців, політика, заступника керівника парламентського Комітету з питань промислової й регуляторної політики та підприємництва, а нині — глава Державної регуляторної служби. Так-так, ідеться про Ксенію Ляпіну — жінку, представляти яку особливої потреби немає. Бодай тому, що за торішньою версією журналу «Фокус» опинилась на 14-му місці — між Оленою Притулою (13-те) й Ольгою Богомолець (15-те) — у ТОП-100 найвпливовіших жінок України.
Мої колеги, регулярно спілкуючись із Ксенією Михайлівною, добре знають, що встигла й чого не встигла зробити Регуляторна служба у 2015-му з дерегуляції, як змусити чинний уряд працювати ефективно, як слід діяти, щоб не просто врятувати дрібний і середній бізнес, який є основою вітчизняного бізнесу, а значить — і одним з найголовніших наповнювачів держбюджету, а перетворити його роботу на мистецтво. Одне слово, суспільство має змогу відстежувати професійну діяльність самої Ксенії Ляпіної дуже ретельно. А яка вона в побуті? В родині? Що любить, а чого — навпаки — не терпить або не вміє? Саме про це ми й поспілкувалися напередодні Міжнародного жіночого дня, припіднявши завісу над особистим життям чиновниці, яка у професійній роботі передусім послуговується законами логіки й більше, ніж будь-кому, довіряє цифрам.
«Та що мені про себе розповідати? — навіть розгубилася моя співбесідниця. — Все життя працювала, легко ніколи не було, та мене це не лякало. Щоправда, так і не навчилася водити автомобіль — не довелося, так чоловік розбалував… А більше, мабуть, нічим не відрізняюся від решти українок, які чогось досягають у житті…» І точнісінько так само, як і для решти справжніх українок, найбільшим досягненням для неї є її діти й онуки: 11-річний доньчин син Денис і 8-річна синова донька Аліса.
«І з сім’єю Дар’ї, і з родиною Михайла ми бачимося постійно, — продовжує Ксенія Михайлівна. — Колись тривалий час жили разом: то з одними, потім з другими, тому що інакше було непросто. Нині вже мешкаємо окремо, та гостюємо одне в одного й постійно кудись мандруємо». Поки вона говорить, помічаю, що моя співбесідниця почувається ніяково, не маючи змоги підкріпити сказане чи то графіком, а чи цифровими викладками.
Відкрию чоловікам малесеньку таємницю: виявляється, вона обожнює орхідеї. Поки що у домашній колекції — 12 рослин, та місце для своїх улюблениць Ксенія Михайлівна знайде завжди: як мовиться, підвіконь вистачить… Оскільки часу насправді бракує, з рукоділлям не склалося, хоча має у своєму гардеробі кілька вишитих сорочок, які залюбки одягає не тільки в свята, а й тоді, коли просто хочеться. Мріє про вишиту сукню, бо це сьогодні — «модний тренд, співзвучний українському духу». А ті години вільного часу, які таки зрідка випадають, присвячує читанню.
«Що читаю? — на мить замислюється. — Та все: від літератури філософського характеру до майже всіх жанрів художньої. Не можу сказати, що маю улюблені жанри чи авторів. І детектив люблю, і мелодрами, й класику, і сучасні романи… Щоб визначитися, яка книжка стане наступною, проглядаю коментарі фахівців, які професійно аналізують новинки художньої літератури».
Тож Ксенія Ляпіна чудово знає, що Харуко Муракамі був на піку популярності ще років з 10 тому, а нині поступився колегам по письменницькому цеху, та від того його твори не стають гіршими. Та читає не тільки закордонних авторів, а й українських: Куркова — не тому, що знайома з ним особисто, а тому, що його твори варто читати, а ще Андруховича, Кокотюху, книжки молодих авторів, які їй «приносять діти».
Зрозуміло, цікавлюся, які свята перетворились на справді родинні й чи любить особисто Ксенія Михайлівна готувати. «Нам близькі українські традиції, тож передусім святкуємо Пасху, — продовжує вона. — І наше молодше покоління, надто внучка, дуже любить писанки писати, навіть гурток «Правиця» відвідує. Різдво — теж, діти колядують, Аліса знає багато автентичних колядок, на гуртку вони ще й етнічні костюми для виступів шиють, причому не на сучасних машинках, а вручну, як це робили наші предки, та ще й за старовинними викройками».
Що ж до зварити смачний борщ чи пригостити дітей-онуків варениками, то це запросто, сміється Ксенія Михайлівна й додає, що готувати для неї — це якраз певний релакс. «Тобто коли хочеш розслабитись, ти йдеш і щось готуєш, — пояснює вона. — Чи є улюблені страви і якийсь швидкий рецепт? По-перше, маю свій критерій: страва мусить бути смачною, але водночас не містити зайвих калорій, щоб не сприяти набиранню зайвої ваги. Але це, мушу вам сказати, — надзвичайно складне завдання! Українкам його вирішувати вкрай складно, бо ж нам чого хочеться? Картопельки смачненької!»
Цікавлюся, як же вдається і сім’ю смаколиками пригостити, і з калоріями зайвими дружбу не водити. Каже, що замість страв із картоплі краще приготує качку з яблуками, а ще — на вибір — овочі на грилю чи різотто з морепродуктами. А ще є в неї майже коронна страва — пиріг без… борошна, цукру й солі. З чого, спитаєте? Тісто — з яєць і м’якого сиру, начинка — капуста з морквою і спеціями. Виходить смачно і сердито. «Знаєте, — сказала Ксенія Михайлівна «під завісу», — головна родзинка, що вдома я — просто мама і бабуся, а роботу залишаю на роботі…» А що затримується там допізна, то вже інша історія.
Ми в Google+