Нещодавно один із колег жартома й серйозно привітав із найкращою, за його словами, оцінкою моєї дитячої книжки в сусідній Росії. Виявляється, немало тамтешніх ресурсів буквально накинулися на повість «Чотири нявкісти і ВІН», звинувачуючи бозна в чому автора, головних героїв книжки — котів і навіть… Президента України.

«Українська пропаганда обробляє дітей», «Війна дісталася навіть до дитячих книжок!», «Котики для Президента» — це короткий список заголовків, якими вибухнув потойбічний пропагандистський простір. Причому навіть сумнозвісний телеканал «Звєзда» на тлі приписаних твору нісенітниць здається порівняно нейтральним, відбувшись «злизуванням» інформації про книжку з одного із сайтів Краматорська. Інші наввипередки і безапеляційно називають повість «відверто проукраїнською» (жах!), такою, що має «яскраво виражене антиросійське спрямування», і таврують автора тим, що він «робить акцент: саме східний сусід винен у численних проблемах України».

Скажу відразу: у моїй книжці «Чотири нявкісти і ВІН», яка вийшла друком улітку, ніде не фігурує назва згаданої держави, в якій раптом здійнявся такий ∂валт. І ті, хто в мережах нині вивергає свою ненависть, не те що її не читали, а навіть у руках не тримали. Але хтось «пильний» таки зауважив і процитував ці рядки з авторської передмови: «Але головна правда життя в тому, що підступному ворогу, який розпочав підлу гібридну війну і тимчасово окупував частину Донбасу, протистоять не тільки жителі всієї України, а все — все живе». І далі отой галас відбувається за класичним принципом «На злодієві шапка горить». Бо чому у словосполученні «підступний ворог» мої опоненти безпомилково впізнали себе? Справді — чому? А раптом йшлося про, даруйте, «піндосів», регулярні підрозділи НАТО, найманців із Польщі, Латвії, Литви, Чехії, Туреччини, які, як запевняє наскрізь брехлива і ворожа нам пропаганда, воюють на Донбасі?

Дещо вразили коментарі росіян, які в соціальних мережах відреагували на інформацію про «шкідливу» книжку. Більшість діють звично: якщо йдеться про щось українське, то треба чимдуж лаяти. Але дехто всерйоз бідкається і радить… брати приклад з українського автора, який, мовляв, вдався до незвичного й цікавого ходу показати війну. Ще хтось сумно додає, що у цьому випадку «укропівська пропаганда» спрацювала ефективніше, бо знайшла вдале творче рішення. А інший приречено погоджується: «Бо в них учителі й наставники кращі, ніж у нас…»

До речі, про наставників. Деякі сайти оприлюднили фотожаби: Президент України Петро Порошенко зображений в оточенні котів, яких, мовляв, тут використовують як секретну ідеологічну зброю проти дітей власної держави. Супроводжується це відкриття категоричним твердженням: «Чотири нявкісти і ВІН» автор написав ледь не на особисте замовлення глави держави та спецслужб, аби відповідно налаштувати українських дітей проти Росії. І це черговий прокол тих, хто спробував перетворити твір для дітей на страшилку для всіх росіян: на перших сторінках книжки чорним по білому зазначено, що вона видана невеликим тиражем аж ніяк не державним коштом, а завдяки допомозі волонтерів і колег.

Звичайно, взявшись за книжку про нинішні події на Донбасі, я мав дещо іншу мету, ніж ту, яку цинічно приписують опоненти. І деякі відгуки від вдячних читачів, а книжку вдалося передати навіть тимчасово окупований Крим та окремі райони Донбасу, засвідчують, що бодай частково це вдалося зробити. Приміром одна з матерів дітей, які читали повість, визнала: «Книжка допомагає малим розбоятися війну». Ця оцінка збігається з іншими, бо твір таки трохи допомагає дітям прифронтової зони виживати в неймовірно важких умовах й веселіше дивитися довкола. Але, на жаль, як свідчить ота неадекватна реакція, декому й заважає. Причому постаралися земляки — дезінформаційний вибух стався по гарячих слідах після того, як недавно подарував пару десятків книжок юним і дорослим читачам у Краматорську і Слов’янську. І хтось «віддячив», бо «здав» книжку російським кураторам, які накинулися на неї, використовуючи вже традиційні методи злісної пропаганди за принципом: «Свою вину на тебе зверну». І при цьому забули, що така реакція звідти — найкраща реклама чогось справді вартого уваги. Тому віднедавна значно побільшало прохань від адекватних людей передати чи переслати їм книжок про «нявкістів», яким тепер дістається, як їхньому хвостатому побратиму — чорному коту із призабутої пісні. Тому очевидно, — що слід подбати про додатковий тираж повісті й братися за написання подальших пригод головних героїв, які декому перейшли дорогу.