У місті Великі Мости, що на Львівщині, діє кінологічний навчальний центр Державної прикордонної служби України. Вирішив його відвідати. Зимовий день уже котився до надвечір’я, коли я стояв на контрольно-пропускному пункті військової частини.
Служать і навчаються з усієї країни
Про її історію розповів начальник кінологічного навчального центру полковник Валерій Мошора. Він каже, що військова частина пише й творить власну, так би мовити, біографію з 24 травня 1945 року. У Великі Мости її передислокували 1946 року. Спочатку тут була окружна школа, пізніше навчальний прикордонний загін. 1 червня 2006 року військова частина отримала статус кінологічного навчального центру. Тепер це єдина у Державній прикордонній службі України військова частина, де готують інспекторів-кінологів. Одна із трьох окремих у країні прикордонних комендатур швидкого реагування теж розташована тут.
На 84 гектарах розмістився кінологічний центр. Скрізь — на території, в приміщеннях чисто, прибрано, видно, що дотримуються зразкового військового порядку. Я потрапив сюди у час складання іспитів. Валерій Мошора зазначає, що вишколюють тут інспекторів-кінологів, які разом зі своїми собаками займаються розшуком людей, що вчинили протиправні дії, здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску на державному кордоні, пошук наркотиків, зброї та вибухівки. Готують і кінологів для пошуку мін та фугасів у зоні АТО. Загалом за два роки підготували понад сто фахівців для пошуку вибухонебезпечних засобів.
У Центрі служать і навчаються військовослужбовці з усіх областей країни. Більшість із них — контрактники. У 2016 році понад 1120 військових чинної служби пройшли тут вишкіл та були скеровані в інші структурні підрозділи для охорони кордону.
Кінолог — професія також жіноча
Олександра Голомєєва свого часу призвали на військову службу, потрапив у прикордонні війська. Відслужив, повернувся додому. Та потім збагнув: прикордонник — це вже стан його душі, тож вирішив продовжити службу, але вже за контрактом і до того ж кінологом. Щоправда, зізнається, спочатку було боязко: чи впорається? Втім, «полюбив цю справу до глибини». Олександр Васильович у прикордонниках уже 12 років, майже весь цей час служить у Луганському прикордонному загоні. Спочатку в нього була німецька вівчарка. А тепер дресирує бельгійську вівчарку малінуа, якій лише один рік: навчає шукати зброю, вибухові речовини.
Олександр служив на передовій, та, зрештою, й нині на буремному сході країни. Каже: собака на війні — завжди поміч. Були випадки, коли й життя військовим під час ворожих обстрілів рятував, і завжди знаходить зброю, боєприпаси.
Олександр стверджує, що пес «прив’язаний шалено до людини, дивиться, як на друга, як на товариша». Його не любити просто не можна. Тож, буває, прикордонник сам не доїсть, а із собакою поділиться харчами.
Трохи подалі від Олександра Голомєєва під високою сосною міцно тримала на повідці свого Бутуса Тетяна Пальчиковська. Її німецька вівчарка виявилася надто агресивною, не допустила мене порозмовляти з її господинею. А так хотілося! Адже Тетяна серед інспекторів-кінологів була єдиною жінкою. Під злюще гавкання Бутуса хіба дізнався, що дівчина приїхала до Центру з Чернігова, четвертий місяць служить у прикордонних військах за контрактом. Любить дуже собак і переконана, що кінолог — професія жіноча.
Лагіднішим, спокійнішим виявився Витязь, теж німецька вівчарка. Може, тому, що був весь у праці-пошуку, у складанні екзамену. Поміж багатьох різних за формою, кольором, місткістю, призначенням сумок, які розклали на великому полі, собака шукав приховані наркотичні речовини. За якийсь час став, я б сказав, радісно гавкати біля господарської торби зеленого кольору. Це Витязь кликав свого друга й наставника — прапорщика Євгена Грищука, аби показати: знайшов! Пан Євген хвацько підняв догори праву руку, подаючи знак, що собака поставлене завдання виконав успішно.
Переважно всі собаки були зайняті виконанням завдань, але біля солдатського гуртожитку побачив, як один трусився від холоду, навіть будучи одягнутим у теплий комбінезон. Стало шкода маленького. Підійшов. Підказали мені його кличку — Арчі. Та з’ясувалося, що він тут просто чекає, доки його інструктор Віктор Фролов поспілкується з іншими прикордонниками.
Собаки різні бувають
У Великих Мостах є свій племінний розплідник, чи то пак відділ відтворення службових собак. З настанням дев’ятимісячного віку їх передають для підготовки інспекторам, які прибувають з інших підрозділів. Протягом 5—6 місяців проходять вишкіл, після успішного складання іспитів (раз на півроку) собаки отримують сертифікат і разом з кінологами відбувають для виконання завдань у певних підрозділах. Є й інспектори, яких призивають до армії вже зі своїм собакою: вони також мають право навчати свого чотирилапого друга і нести з ним службу. Закуповують тварин і на заводах за кошти Держприкордонслужби. Деяких псів розводять та утримують у прикордонних загонах.
Термін навчання кінологів теж різний. Ті, які приїхали у Центр із числа призовної молоді, мають піврічний вишкіл. Для військових, які вже служили деякий час, а потім захотіли стати кінологом, курс становить 4,5 місяця. Молодих собак готують 2,5 місяця, якщо кінолог уже досвідчений. За окремою програмою організовують раз на два роки курси з підвищення кваліфікації для інспекторів.
Офіцери-викладачі постійно шукають нові форми й методи навчання, діляться власними набутками й запозичують досвід в українських і закордонних колег. Скажімо, останніми роками проводили тренінги з представниками прикордонної варти Республіки Польща. Уже десять років тісно співпрацюють з кінологічним центром у польському місті Любань. Нещодавно начальник полковник Валерій Мошора ознайомлювався з діяльністю такого ж центру неподалік Гамбурга (Німеччина).
Військові з інших країн також були у Центрі у Великих Мостах. Зокрема, у вересні минулого року тут організували змагання, в яких взяли участь кінологи з Польщі, Білорусі, Молдови та п’яти регіональних управлінь Держприкордонслужби України. Перше місце у них вибороли господарі. Як, зрештою, і на подібних змаганнях країн СНД, які відбулися в тутешньому кінологічному центрі 2011 року.
Тоді, п’ять років тому, на змаганнях українські кінологи спостерігали за показовими виступами, роботою, характером бельгійської вівчарки малінуа. Дві собаки такої породи були в команді Білорусі. «Вони настільки активні, працьовиті, вперті, впевнені у собі, пильні та дружні, що ми не могли не мати їх у себе», — каже Валерій Мошора.
Узагалі утримання тієї чи іншої породи собаки залежить від специфіки організації служби. Скажімо, якщо пса треба використовувати задля перевірки в аеро- та морських портах, на залізничних пунктах пропуску, то готують здебільшого спанієлів, фокстер’єрів, ягдтер’єрів. На зеленому кордоні витриваліша, звісна річ, німецька вівчарка.
Військове життя визначило місце народження
Валерій Мошора в Державній прикордонній службі пройшов шлях від солдата до полковника. Народився він на Львівщині за кілометр від застави на українсько-польському кордоні. У населених пунктах, що прилягали до межі, яка розділяє території держав, у 1970—80-ті роки минулого століття діяли загони юних друзів прикордонників. Третьокласника Валеру Мошору за пильність навіть відзначили. Якось він запримітив невідомого, який збіг з гірки й переходив річку не кладкою, а водним плесом. Хлопчика це зацікавило й він одразу повідомив прикордонників. Порушника кордону затримали, ним виявився громадянин, який втік із місць ув’язнення й мав намір потрапити до родичів у Польщу.
Нині сім’я Валерія Мошори прикордонна. Він виховує двох доньок. Не приховує: здивувався, коли старша з них — Юля вирішила піти професійною стежкою батька та вступила до Національної академії Держприкордонслужби України ім. Богдана Хмельницького. Але на нього чекала ще одна несподіванка. Дружина Оксана, яка 16 років працювала в банківській сфері, п’ять років з яких керувала відділенням фінансової установи, запрагла подальшу трудову діяльність продовжити в прикордонній структурі. Не міг навіть подумати, що одним числом — 3 серпня — дружина й донька ввіллються до лав прикордонників. Молодша донька Соломія нині навчається в четвертому класі. Хтозна, може, й вона обере військову професію.
Ми в Google+