До подяки дівчина додала ще й свій новий вірш. Володимир Сергійович, коли отримує такі листи, дуже радіє за колектив підприємства, який створив із «нуля» в чистому полі села Тарасівка Києво-Святошинського району. А підлеглі Чайковського — людини-легенди Херсонщини, неодноразового депутата Новокаховської міської та Херсонської обласної рад, віце-мера Нової Каховки, начальника обласного управління торгівлі, заступника міністра торгівлі УРСР — дякують долі за те, що вона звела їх із цим чоловіком, який у свої 75 перебуває в постійному русі, ні на день не залишаючи улюблену справу.
— Улітку жив на дачі, — говорить Володимир Чайковський, — і вірите, навіть у неділю їхав на фабрику. Не тому, що без мене там не могли обійтися. Просто сидіти біля телевізора чи забивати «козла» із сусідами — то не моє: хочеться дихати учнівськими зошитами, відчувати на дотик гладенькі альбоми для малювання, ліпити якусь фігурку з пластиліну. Можливо, на старість стаю сентиментальним, але... Але такий я є!
.jpg)
Жити, як у Херсоні
Володимир Сергійович подивився кудись у далечінь і на хвильку замовк. Може, подумалося, згадав молодість та Нову Каховку? З цим містом чоловіка пов’язують і досі багато людей, з якими він підтримує теплі, дружні стосунки. Нещодавно, наприклад, Володимир Сергійович із дружиною здійснили, як він каже, візит на Херсонщину.
— Спочатку сходили на цвинтар — вшанували пам’ять рідних і друзів. А потім я завітав до обласної адміністрації, де працюють чимало моїх вихованців. Вони, — чоловік усміхається, — згадали «епоху Чайковського», коли Херсонщина «гриміла» на весь СРСР. І досі тут (мені від цього дуже приємно) пам’ятають 1987 рік, коли в Москві(!) відбувся страйк, на якому жителі столиці розгорнули плакат «Хочемо жити, як у Херсоні!». Сюжет про цю подію показало телебачення. І його (мабуть, доля так розпорядилася) побачив на третій день свого призначення на посаду новий міністр торгівлі України Анатолій Статінов. Він одразу затребував мою особисту справу (а Володимир Чайковський працював на той час начальником Херсонського обласного управління торгівлі — Авт.), а наступного дня терміново вилетів до Херсона.
Пана Статінова вразили в магазинах Херсона (та й в інших містах цього чудового степового краю) висока культура обслуговування та великий вибір товарів виробників області: одних лише соків на прилавках він нарахував понад 20 найменувань. Столичний високий гість відтак запропонував Володимирові Сергійовичу піти до нього замом у Київ.
— Я погодився не одразу, — розповідає далі Володимир Чайковський, — бо шкода було залишати те, що набудував у Херсоні. У нас, наприклад, вперше в Україні в магазинах була запроваджена тара-обладнання, що відкривала покупцям вільний доступ до товарів. Уперше в СРСР ми створили постійно діючі виставки вироблених в регіоні товарів та диспетчерські служби. Завдяки останнім управління торгівлі знало, скільки, наприклад, хліба, молока, м’яса, м’ясних та інших виробів доставлено в конкретний день в конкретний магазин. Запізнення машини з хлібом на 5 хвилин розцінювалося як надзвичайна подія.
А ще по-новому запрацювали в Херсоні їдальні: за 20-30 хвилин працівники місцевих підприємств могли смачно там поїсти. Не в усіх навіть ресторанах на той час до меню входили 20 гарячих і холодних страв, свіжі салати. Колишній директор одного з херсонських ресторанів Анатолій Білецький на моє прохання через це з радістю змінив місце роботи, віддавши перевагу цеховій їдальні.
В Херсоні з’явилися й перші магазини самообслуговування, відділи кулінарії. Для працівників торгівлі тут будували житло (чотири стоквартирні будинки й досі є гордістю обласного центру), через що випускники вишів сюди просилися на роботу. Нарешті, Херсонщина стала піонером і в співпраці із закордоном: Чайковський налагодив обмін товарами з Болгарією, за що отримав звання Почесного громадянина болгарського міста Шумен та був нагороджений орденом цієї країни «Золотий хрест».
Людина без кордонів
До речі, болгарський «Золотий хрест» у Володимира Чайковського так і залишився єдиною нагородою за все його трудове життя. Бо «людина без кордонів» (таке ще прізвисько дали чоловікові в столиці) подобалася далеко не всім начальникам. Наступного (по приїзду до Києва) дня, наприклад, Володимир Сергійович за херсонською звичкою пройшовся зранку магазинами міста. Побачив безлад у них і запропонував міністру на два місяці направити його працювати керівником торговельної мережі столиці. Але отримав негативну відповідь від... тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького: «Нам Чайковський потрібен живим».
— У Києві пропрацював чотири з половиною роки. Потім міністерство ліквідували, — Володимир Сергійович робить важку паузу. — Від Мінторгу залишилася лише літера «і» спочатку після приєднання його до Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків, а потім — до Мінекономрозвитку. На мою думку, це було великою помилкою, бо фахівців у цій галузі просто не залишилося нині. А ті, хто «керує» торгівлею, не знають, що таке товарообіг, до якої категорії товарів потрібно зарахувати бензин, скільки пшениці вивозять з України, яка потреба у нас, скажімо, в холодильниках. Але найбільше в мене болить серце за Херсон: моє рідне місто нині єдине в Україні, де немає власного молочного виробництва. Наказали довго жити тут також завод безалкогольних напоїв, пивзавод, м’ясокомбінат, зруйновано оптову торгівлю. Дивує й те, що херсонські поля засіяно переважно лише соняшником, а не необхідними країні овочами.
«Тетрада» — розрада
Звісно, після звільнення з Мінторгу Володимир Чайковський не опустив руки.
— Один розумний чоловік сказав, що коли мені стає важко, я завжди нагадую собі: якщо здамся — легше не буде. Тож вирішив самостійно будувати маленький торговельний рай: сьогодні — це моя фабрика «Тетрада» з усіма комунікаціями, яка виросла за дев’ять місяців у чистому полі на п’яти гектарах. Працюють тут на імпортному обладнанні понад 170 осіб. Цілодобово! Замість газу для опалення ми використовуємо обрізки лісу, чагарники, стружку із сусіднього підприємства, пелети. Собівартість такого опалення (разом з оплатою праці охоронців, які одночасно є кочегарами) становить 12 тисяч гривень на місяць. Можу охочих колег-керівників навчити, як досягти подібної економії.
Сьогодні ТОВ «Тетрада» ліквідувало дефіцит зошитів в Україні та забезпечує навіть щорічний їхній приріст до 10%. На останній профільній виставці фабрика продемонструвала 25 нових брендів. Споживачі схвально оцінили, наприклад, альбом для малювання за 17 гривень, у якому можна не лише малювати, а й розмальовувати картинки, працювати з кольоровим папером (його вставлено в альбом у вигляді книжки).
Купують із задоволенням українці також блокноти з перфорацією (теж новинка), фарби та пластилін. Останні два види продукції товариство випускає на конотопській фабриці «Райдуга», яку Володимир Чайковський викупив майже лежачою. Нині тут виробляють 14 та 16 кольорів фарб (480 тисяч коробочок на рік), гуаш із глітером (390 тисяч коробочок), перламутровий та м’який пластилін із церезином (майже мільйон упаковок), акварелі в блістері на 16 кольорів. Уся продукція безпечна в користуванні, відповідає вимогам міжнародних стандартів.
Не бійся, що не вийде. Бійся, що не спробуєш
Наостанок Володимир Чайковський вирішив поділитися ще й такими наболілими думками.
— «Урядовий кур’єр» — газета Кабінету Міністрів України, — сказав, тиснучи руку. — І читають її, переконаний, чимало серйозних людей. У тому числі й народні депутати.
У мене на дачі стоїть радіоприймач. З нього дізнаюся про останні події. А ось телевізор дивитися не люблю, бо, чесно сказати, неприємно бачити на екрані одні й ті самі обличчя парламентарів. Особливо молодих, які в житті ще нічого не зробили, але будь-що беруться коментувати. Я нещодавно вніс пропозицію до Верховної Ради доручити всім так званим опозиціонерам якусь конкретну справу: радикалам, скажімо, — будівництво доріг в Україні, «Батьківщині» — тарифи тощо. Нехай вони все детально вивчать, візьмуть активну участь у реалізації проектів (разом із профільними міністерствами). І на екран «лізуть» лише тоді, коли буде досягнуто конкретного результату.
Нарешті, є побажання й до київського міського голови Віталія Кличка. Добре пам’ятаю, як будували «Столичний ринок». Усі городяни сподівалися, що торгуватимуть на ньому справді сільгоспвиробники. А що маємо — одні перекупники та особи кавказької національності. Ще й ціни встановлюють такі, як на Печерську чи Бесарабці. Навіщо такий оптовий ринок Києву? Приїздиш сюди, платиш 6 гривень за те, щоб заїхати на авто на територію, і купуєш дорогі овочі та фрукти?! Торгаші-бариги працюють тут лише на власну кишеню і мільйони гривень (я за свої слова відповідаю) ідуть повз столичний бюджет?
Цілком згоден із Володимиром Сергійовичем. А ще дуже хочеться, аби до його мудрих порад прислухалися ті, від кого залежить достаток українців.
Ми в Google+