Тут ніщо не нагадує про війну. Душевний спокій та потужна чиста енергетика, що так і струменіє у меморіальному комплексі.
У вікна всіх будинків аж до глибокої осені тут заглядають квіти. Вони теж творять ауру любові до поетеси. Сторінок її героїчного творчого та життєвого шляху. Побутових і творчих дрібниць, що свого часу були часткою життя митця зі слабким здоров’ям. Немічної тілом, але за духом і любов’ю до свого народу — велетня!
За садибою привільно розкинувся на шести гектарах лісопарк, посаджений на честь 100-річчя від дня народження письменниці.
Музей-садиба впродовж 65 років невтомно збирає все, що пов’язано із Лесею Українкою та її родиною. І не втомлюється ділитися здобутою інформацією із численними туристами. Саме в цю точку історичної Волині вони прагнуть потрапити не лише з усіх куточків нашої держави, а й з багатьох інших країн.
— Меморіальний комплекс, поза сумнівом, є одним із духовних центрів українства. Того самого, яке під пресом цензури та великоімперськими утисками Олена Пчілка разом із подвижниками утверджувала для нас і наступних поколінь, — вважає директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк. — А відкрився він ще у липні 1949 року у садибі, яку придбав батько поетеси Петро Косач у 1868 році. Леся Українка жила тут, із деякими перервами, з 1882 по 1907 рік. Саме в Колодяжному вона створила чимало поетичних творів, які увійшли до скарбниці української та світової літератури.
— Власне експозиція складається з двох частин — меморіальної і літературної — і розташована у трьох приміщеннях. Меморіальна представлена у двох будинках: Лесиному «білому», побудованому у 1890 році для старших дітей як літературне шале-флігель, і батьківському будинку — «сірому», спорудженому Петром Косачем у 1896 році, — розповідає невтомний дослідник життєвого шляху співачки досвітніх вогнів, лауреат премії імені академіка Петра Тронька Віра Комзюк, яка завідує музеєм-садибою вже три з половиною десятки літ. — Наша літературна експозиція розташована в спеціальному приміщенні, побудованому у 1980 році. Тут зібрано безцінні документальні матеріали та експонати, які розповідають про життя і творчість нашої Лесі.
Ці меморіальні будинки, що розташовані по обидва боки алеї до літературного музею, є пам’ятками історії. І в них максимально точно відтворено обстановку, яка була за життя Лесі Українки.
З глибоким пієтетом прямую до одного із них. Простора веранда «білого» будиночка свого часу слугувала місцем для короткого відпочинку, а плаский дах хвора на сухоти Леся використовувала як природний солярій. Коли перебуваєш у самому приміщенні, здається, що Лариса Петрівна вийшла звідси лише на кілька хвилин.
Оригінальні експонати волинські краєзнавці збирали по крихтах. Нині колекція налічує понад шість тисяч (!) предметів основного фонду, в тому числі — меморіальних, що є безцінними для історії та культури українського народу.
А в урочищі Нечимному біля села Скулин, за 20 кілометрів від Колодяжного, нині діє сектор музею — монографічна експозиція «Музей «Лісової пісні». Адже саме тут була знаменита хата дядька Лева. Тут, на берегах таємничого поліського озера, в юної Лесі виник задум написати драму-феєрію про кохання і зраду.
Хочете відчути, як пульсують незамулені витоки українства, — завітайте до Колодяжного та Нечимного!
Ми в Google+