Ольга ПОДОЛЯН
для «Урядового кур’єра»

Я кілька десятиліть знаю свою колегу з обласного радіо Наталку, та тільки під час цілком випадкової зустрічі в поїзді Київ — Львів, де я розповідала їй про свою поїздку в Іспанію, почула від неї: «Це ж батьківщина і моєї матері. Її дитиною вивезли в дитбудинок під Києвом з Андалусії в 30-х роках минулого століття якнайдалі від громадянської війни».

Після цього спонтанного зізнання я побачила не лише щиру українку, яка завжди поставала переді мною в її ефірних виступах, а й чорноволосу, темнооку, з жагучим поглядом і південним темпераментом спадкоємницю менталітету уродженців батьківщини фламенко. Її мама завжди вважала себе українкою, то що вже говорити про доньку.

Нагадаємо, близько 30 тисяч дітей Іспанії в 1930-х роках вивезли до колишнього Радянського Союзу. Тож і торік під час проведення в Барселоні караоке наші емігранти обрали своїм хітом пісню юності покоління 1950-х «Гранада, Гранада, Гранада моя».

Корінна іспанка, жителька примадридського Галапагара, розповіла, як одразу запідозрила іспанські корені в російського гіда, що іспанською вела екскурсію в Санкт-Петербурзі у 1990-х роках. Як з’ясувалося, її мати була дитиною війни з Іспанії.

Тим часом після розпаду СРСР сотні тисяч українців поїхали в зворотному напрямку — в Іспанію, рятуючись від економічного занепаду.

Ця ситуація підштовхнула нашу співвітчизницю Олену Лобарчук, яка вже 13 років живе в Іспанії, до започаткування туристичного проекту індивідуальних турів «Ностальгія» для нащадків дітей іспанської громадянської війни. Тих, кого свого часу вивезли в Росію, Казахстан, Білорусь переважно з чотирьох регіонів Іспанії — Мадридського, Андалусії, Астуріаса-Кантабрії і Країни Басків.

Так я на запрошення своєї колеги і подруги Наталки поїхала з «Ностальгією» на батьківщину її матері в Андалусію.

Із 50 пам’яток історії, культури і архітектури Іспанії, занесених у Список світової спадщини ЮНЕСКО, шість розташовані в цьому екзотичному краї. В Андалусії люди народжуються і помирають із фламенко. Танцюють, ще не навчившись говорити. Він презентує країну Колумба у світі, ставши його культурною спадщиною. Андалусію називають перехрестям трьох світових культур і релігій — християнської, мусульманської, юдейської. Оглядаємо легендарну мусульманську фортецю Аламбра у Гранаді, повну легенд про життя арабських шейхів. Вона небезпідставно претендує на статус восьмого дива світу.

Ситне і вітамінне гаспачо з шести-восьми перетертих овочів у місцевому затишному ресторанчику — фірмова страва саме того краю — теж претендує на світову кулінарну спадщину.

Завдяки старанням нашого персонального гіда в Іспанії Наталя зустрілася зі старожилами села, звідки родом її мама. Вони не вміють читати й писати, але в своїй пам’яті бережуть перекази про ті страшні часи війни, коли іспанці знемагали від голоду.

Цей тур тим цікавий, що враховує наші побажання і настрій, влаштований під особисті уподобання. Він неповторний, як неповторні ті іспанські регіони, які свого часу покинули його уродженці.

У Мадриді вирішили скористалися вільним часом до рейсового літака і поїхали за кількадесят кілометрів в іспанський Версаль «Ла Гранха» — королівський палац з фонтанами і парками біля Сеговії. Призупинилися біля пам’ятника жінці, на якому не було жодних написів. До нас приєдналася якась сімейна пара. Не стримавши цікавості, запитали, чи знають вони, хто ця мармурова пані. І раптом іспанка, в якої, як з’ясувалося, дідусь із Харкова, а бабуся з Одеси, розповіла нам свою історію та історію життя народолюбної інфанти Ізабель, доньки Альфонсо ХІІ, яку й увічнили в мармурі.

«Я теж мрію побувати в Україні, на батьківщині предків», — додала літня сеньйора. Що ж, є сенс, щоб тур «Ностальгія» мав два напрямки. І це вже пропозиція нашим туристичним компаніям. Бо світ, хоч самій досі не віриться, такий тісний.