«Інколи писав невміло, але брехливо — ніколи»

 135 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОРНІЯ ЧУКОВСЬКОГО

ПОСТАТЬ. Метрична книга однієї з петербурзьких церков зберегла запис про хрещення позашлюбного сина українки Катерини Корнійчукової, якого нарекли Миколою. Нині він більш відомий під псевдонімом Корній Чуковський, що став похідним від поділеного прізвища матері. Автор знаменитого «Мийдодіра» і «Лікаря Айболитя» залишається в Росії найпопулярнішим дитячим письменником, сотні(!) найменувань книжок якого щороку видають загальним накладом 2,5 мільйона примірників.

Корній Чуковський народився у Петербурзі, дитинство і юність минули в поліетнічній Одесі, де його другом був майбутній ідеолог сіонізму Володимир Жаботинський. Саме він порадив недовченому гімназистові, якого на основі так званого циркуляра про кухарчиних дітей позбавили права на продовження навчання, віднести літературні проби пера до газети «Одесские новости». Невдовзі журналіст-самоук не лише здобув визнання і по­пулярність, а й поїхав до Лондона власкором від рідного часопису, в якому буквально за два роки зробив карколомну кар’єру.

Перед початком революції 1905 року Корній Чуковський повернувся до Одеси, а згодом подався підкорювати журналістський олімп до тодішньої столиці Російської імперії Петербурга. Отож за прикладом багатьох російськомовних землячків-українців, які, провівши все життя «на Украінє», не спромоглися вивчити маминої мови, столичний фейлетоніст, а згодом літературний критик теж міг відцуратися свого українства. Тим більше, що знаний нині насамперед як дитячий письменник Корній Чуковський здобув світове визнання і високе звання почесного професора Оксфордського університету як видатний знавець російської літератури.

Однак ще у 1911 році, коли прихильне ставлення до Кобзаря загрожувало звинуваченнями у малоросійському сепаратизмі, журналіст написав нарис «Шевченко». Багато віршів і поем Великого Тараса Чуковський знав напам’ять і, за свідченням сучасників, часто декламував у колі друзів. Та найвагоміший доказ трепетного ставлення митця до України й української мови — книжка «Высокое искусство», п’яту частину обсягу якої присвячено аналізу російськомовних перекладів поезій Шевченка. На переконання Чуковського, недоліком більшості з них стало надання унікальній поетиці українського генія «сусального обличья камаринского доброго молодца», внаслідок чого Тарас у російській транскрипції постає «поетом середньої руки», яким невідому чому так пишаються і за­хоплюються українці.

Причина невдач перекладачів — в ігноруванні того, що мова Шевченка «не праздный перезвон стиховых побрякушек, а могучее средство для наиболее действенного выражения чувств и дум». Без розуміння цього, стверджував Чуковський, слова великої любові й народного гніву в перекладі перетворюються на сентиментальний «песенник о вышневых садах и чернобровых красавицах».

Не менші заслуги нашого земляка-літературознавця у відкритті росіянам їхніх власних поетів. На відміну від «несамовитого» Віссаріона Бєлінського, в якого, за словами Чуковського, «блеск изложения выше вкуса», майбутній професор Оксфордського університету зацікавив світ саме глибиною досліджень творчості й доль Некрасова та його сучасників-поетів. У працях науковця вони постали живими людьми, які завдяки слабкостям і помилкам стали ближчими, зрозумілішими й улюбленішими.

Чуковський вистраждав право заявити: «Я інколи писав невміло, але брехливо — ніколи». У часи панування соцреалізму критик мав мужність доводити, що у мистец­тві є «лише два напрями — талановитий і бездарний. Талановитий романтик дорожчий за бездарного реаліста, а обдарований реаліст набагато потрібніший, ніж пустопорожній романтик». 

За царизму Чуковський замалим не опинився на каторзі за образу «государя-імператора», а у сталінські часи його нещадно критикували за аполітичну дитячу «чуковщину». Знаний у світі літературознавець, відзначений у 1962 році Ленінською премію за дослідження творчості Некрасова, за правління Брежнєва був серед 25 видатних діячів культури і науки, які підписали лист проти реабілітації сталінізму. Не дивно, що багато хто пов’язує нібито випадкове зараження Чуковського хворобою Боткіна в лікарні через укол погано продезінфікованим шприцом з турботою радянських спецслужб, представники яких жорстко кон­тролювали навіть церемонію його похорону.