У селі Вільшана Городищенського району на Черкащині, поряд із відремонтованим селищним центром культури і дозвілля, відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку. Монумент виконаний у бронзі, висота його — понад три метри. Поет і художник постав перед селянами молодим, у плащі та вишитій українській сорочці. Саме у Вільшані він здобув перші свої навики малювання. У правій руці Тарас тримає пензля, а в лівій — палітру. Тарас Шевченко жив тут 1829 року, коли служив козачком у Павла Енгельгардта. Приїжджав сюди і в 1843—1845 і 1859 роках. У своїх «Приписах» до поеми «Гайдамаки» Шевченко зазначив: «Вільшана, або Ольшана, містечко Київської губернії, Звенигородського повіту; між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма...». Згадка про Вільшану є в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». 

До Вільшани пам’ятник доставили зі Львова. Композицію виконала авторська група у складі голови Національної спілки художників України Володимира Чепелика, скульп?торів Івана Мельничука й Василя Білея та архітекторів — Василя Дмитренка, заслуженого архітектора України, члена Національної спілки архітекторів України Сергія Фурсенка.

На відкриття пам’ятника приїхали люди з усіх куточків України та світу. До присутніх звернувся письменник, Герой України Юрій Мушкетик, який підкреслив, що Тарас Шевченко здійнявся до просвітителів, енциклопедистів і перевершив їх. Він — наша совість і наша гордість, він — творець нашої мови, він — творець нашої культури. Якби ми завжди виконували заповіти Шевченка, не мали б тих лих, що маємо сьогодні. Ми повинні йти за заповітами Тараса Григоровича, особливо в теперішній тяжкий час. До учасників зібрання звернулися також академік, лауреат Шевченківської премії Микола Жулинський, заступник голови Національної спілки художників України Микола Кіщук, письменниця з Луганщини, лауреат премії імені Василя Стуса Антоніна Листопад, поет і перекладач зі Швеції Ак Вельсапар, Вільшанський селищний голова Володимир Яровий, які закликали українців до єднання в ім’я Батьківщини.