Надія МАКУШИНСЬКА,
для «Урядового кур'єра»

 

Натрапила на оголошення про захопливий платний тренінг. «Набираємо групу до 8 осіб, оскільки з більшою кількістю слухачів важко організувати продуктивне навчання та взаємодію», - зауважували організатори.
Тільки вдумайтесь: максимум вісім дорослих свідомих людей, яких дуже цікавить тема тренінгу – в групі.

Інакше ефективного навчання не буде.
У школі мого району до першого класу набрали 34 дитини. 34 живчики, що вертяться-галасують-бешкетують безперервно. Для 30 закупили нові парти – бо більше для нової української школи не передбачено. Чотирьох посадили за старі. «Продуктивне навчання», за спостереженням моєї сусідки, котра водить до тієї школи свою дитину, виглядає так: зі щасливцями з передніх парт вчителька ще може дати собі раду. Інша частина класної кімнати, що трохи далі від учительського столу, до кінця уроків встелена фантиками, записками, крихтами печива і тому подібними атрибутами бурхливої пізнавальної діяльності малюків.

Інші сусіди записали дочку до гімназії в центрі. Там у класі сорок двоє. Старих парт нема, бо ж батьки переважно такі, що «можуть собі дозволити». Ясно, що в класі, де дітей, як оселедців у бочці, кожен новий вірус швидко відправляє на лікарняні чимало першачків. Що вчительці складно до кінця дня залишатися креативною і доброзичливою. Що за півгодини уроку пояснити кожному склад числа 10 чи каліграфічне написання літери «ю» складно. Але тримати високу марку гімназії треба. Тому все, не засвоєне в школі, батькам доводиться самостійно вкладати у дитячі голови вдома. Першокласники, як стахановці, відробивши 8-годинну «норму» на уроках та групі продовженого дня, потім до пізнього вечора виводять сторінки прописів чи прикладів вдома. І це ніякі не домашні завдання – вони ж у першому класі суворо заборонені! Це тепер називається «додаткова робота з батьками».

Син моїх знайомих також пішов цього року до першого класу. У хлопчика хворі нирки, тому навіть найменша застуда для нього закінчується дорогими обстеженнями та курсами лікування. Здоров’я дорожче – вирішили знайомі й записали сина до приватної школи з 14-тьма дітьми в класі й розкішними умовами, порівняно зі школами державними. Розкіш – це коли батареї вмикають одразу після похолодання, а не після запуску центральної котельні. Це коли на сніданок каша з йогуртом і фрукти, а не сухий хліб з ковбасою. Це коли дитину, котра у вересні всіх букв не знала, вчителька до листопада навчила читати.

За цю розкіш моїм знайомим доводиться розраховуватися з власної кишені – так само, як і батькам хлопчика з діабетом, багатодітній мамі та іншим батькам з їхнього класу. Хоч усі вони працюють, платять податки і мають право на освіту коштом держави. Жили надією, що ось уже з січня держава компенсуватиме їх частину грошей за школу, бо це передбачено новим законодавством про освіту. Але, як виявилося, марно: на батьківських зборах їм повідомили, що компенсацію знову відклали чи то до вересня 2019-го, чи то до «коли рак на горі свисне».

На кому ж іще державі зекономити, як не на дітях? Ті дороги не перекриватимуть, не страйкуватимуть. Та й батькам їхнім ніколи: знайдуть собі ще одну роботу і якось викрутяться.