Закордонне слово «оптимізація» таки міцно прижилося в українській освіті: хоч би хто там і що за цим терміном приховував, а малокомплектні сільські школи назавжди зачиняють двері…

А ось у Вовкошеві, що в Гощанському районі на Рівненщині, школу першого ступеня, навпаки, передали на баланс сільської ради. Звісно, за згодою громади.

— Коли постало питання закриття нашої маленької початкової школи, розсудливі жителі цього села ухвалили рішення її зберегти: навіщо возити першачків до Липок чи Невіркова сусіднього Корецького району? — розповідає Липківський сільський голова Андрій Остапчук. — Доволі легко переконали й мене: бо для того на селі й влада, щоб відкривати, а не закривати, притягувати до громади, а не забирати від неї. Погодьтеся, сільська людина в усіх пережитих нами соціально-економічних формаціях почувається обділеною. Відтак, як мовиться, на марші внесли корективи до стратегії розвитку села і перекроїли бюджет: 100 тисяч гривень, за які планували придбати трактор, спрямували на модернізацію школи. Хочемо, щоб була вона повноцінною оазою знань та духовності: тепер тут будуть їдальня, внутрішній санвузол, Інтернет. Цього року шкільний поріг переступили 9 учнів та 2 вчителі, заробітну плату яким теж сплачує сільська рада. Але вже наступного, 2014-го, додасться ще 5 діток, у 2015-му — стільки само, тобто маленька шкільна родина житиме повноцінно.

А з трактором, який конче потрібен громаді (торік лише за оренду техніки взимку сплатили 30 тисяч гривень), питання теж вирішують. Сільський голова вже має домовленості з інвесторами — потужними агроформуваннями, котрі орендують на цій території 3,5 тисячі гектарів землі. Їх керівники погодилися сплатити до сільського бюджету по 20 гривень за кожен гектар, аби громада спрямувала ці кошти на власний розвиток.

Є тут ще одне нетрадиційне джерело наповнення сільської скарбниці — продаж права оренди фруктового саду. Колишній колгоспний сад, якому мудра громада не дала канути в Лету разом із самим колгоспом, тепер теж на балансі сільської ради: лише за продаж права оренди на 10 років до бюджету надійшло 60 тисяч гривень — копійка, що зайвою не буде. Треба лише вміло нею розпорядитися, і сільська людина не почуватиметься на узбіччі цивілізації.