ВІДВЕРТЕ КІНО

Головний приз Каннського фестивалю вручили фільмові, про який не надто охоче пишуть критики

Відрізнити справжнє від піару цього року в Каннах було вкрай важко. Приміром, зухвала крадіжка  коштовностей, які представники одного з ювелірних будинків традиційно «дають поносити» зіркам червоної доріжки,  збіглася з прем’єрним показом нового фільму Софії Копполи: за сюжетом головні герої стрічки грабують  помешкання голлівудців, скориставшись їхнім від’їздом на культурно-світські заходи.

Нещодавно у Франції ухвалили закон про легалізацію одностатевих шлюбів, а в неділю Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю виборола стрічка про любов між двома французькими жінками  «Життя Адель. Частина 1 і 2», яка в міжнародному прокаті матиме назву  «Блакитний — найтепліший колір». І хоч би скільки автор — французький  актор і  режисер туніського походження Абделатиф Кешиш казав, що політичний контекст проблем одностатевої любові його не надто турбував — він, мовляв,  хотів показати просто любовну історію, яка містить усю красу стосунків, навряд чи варто беззастережно у це вірити.

Принаймні, в контексті визнання журі. Адже чимало  критиків вважали, що у фільмі-переможці є занадто відверті сцени.

Зокрема журнал «Вар’єте»  написав, що цей фільм містить найвідвертіші сцени лесбійської любові за останній час, а «Голлівудський репортер» — що драма змусить здивуватися, оскільки  стирає межу між виставою та реальним життям. Виявляється, приховати відвертість під блиском пальмової гілки, як колись біблійні Адам і Єва, — непросте завдання.

Щоправда, оскароносний американський режисер Стівен Спілберг, який цього року очолював  журі 66-го  Каннського кінофестивалю,  вважає, що вибір зроблено правильно. «Уже понад шість десятиліть Каннський фестиваль є платформою для відкриття надзвичайних фільмів та першого представлення їх світові», — заявив режисер. Він переконаний: стрічка, яка здобула найвищу нагороду,  несе дуже потужне і вкрай позитивне повідомлення.

Другу за значущістю премію фестивалю — Гран-прі — отримала стрічка «Усередині Льюїна Девіса»  братів Коенів. Головний герой картини фолк-співак початківець, який намагається пробитися на велику сцену. Він співає свої пісні в невеликому кафе на околиці, іноді отримує за виступи «по фейсу», майже не має готівки, ночує на канапі в будинку успішнішого ліричного дуету  і постійно губить кота свого знайомого. Щоправда, жодних піар-історій з котами у Каннах не вигадали…

Приз найкращому акторові дістався Брюсові  Дерну за роль у картині «Небраска». 76-річний ветеран Голлівуда  зіграв алкозалежного батька, який вирушив по виграш у лотереї.

Найкраща акторка — Береніс Бежо, нагороджена за роль у картині іранського режисера Асгара Фархаді «Минуле». Найкращим режисером цього року став Амат Ескаланте, якого відзначили за брутальну соціальну драму «Елі» про нарковійни у Мексиці.

Нагороду за найкращий сценарій віддали авторам стрічки «Дотик гріха» Цзя Чжанке. А приз журі дістався мелодрамі «Який батько, такий і син» режисера Хірокадзу Корееда.

Переможців обрали з-поміж 20 фільмів конкурсної програми та оголосили на церемонії закриття у неділю.

НАШІ В КАННАХ

В українському павільйоні, організованому на 66-му Каннському кінофестивалі Державним агентством з питань кіно та Національним центром Олександра Довженка, пройшли презентації вже знятих вітчизняних фільмів і тих, які перебувають у процесі виробництва.

Першими свій проект — повнометражну стрічку «Толока» представили режисер Михайло Іллєнко та продюсер Пилип Іллєнко.

Потім продюсер Володимир Філіппов розповів про кілька ігрових фільмів, які ще готуються: «Таразі. Прощання з пустелею», який реалізує Тарас Денисенко до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка; «Купідон» Валерія Жереги; «Сашко» Олександра Кирієнка і «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка. Живий інтерес присутніх викликав і повнометражний дебют Руслана Батицького «Гроза».

На другій презентації 21 травня були представлені переважно повнометражні стрічки, виробництво яких має бути закінчено вже цього року. Серед потенційно сильних фільмів — «Брати» Вікторії Трофіменко, «Зелена кофта» Володимира Тихого і «Поводир» Олеся Саніна.