Починати вирішувати таке гостре житлове питання для переселенців слід саме з того, що точно дізнатися, скільки ВПО в Україні, адже нині є формально обліковані й ті, що перемістилися, і ці цифри різняться істотно. Так вважає представник уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань дотримання прав внутрішньо переміщених осіб Жанна Лук’яненко.

Вона зауважила, що ринок житла швидко зреагував на потребу, піднявши ціни, наприклад, на оренду, в рази. Нині навіть у невеличких містах Донецької та Луганської областей ціна оренди квадратного метра мало чим поступається ціні у містах-мільйонниках і навіть у столиці. А роботодавці спрацювали навпаки: коли з’явилася велика пропозиція робочої сили, зарплати різко впали. Отже, переселенці навіть у родинах, де всі дорослі працюють, за місяць заробляють лише на харчування та оплату оренди такого житла. Тому понад 80% звернень до уповноваженого від таких людей стосуються саме проблем із житлом.

А буває й так: люди просять допомогти, секретаріат уповноваженого шукає шляхи розв’язання проблеми, та коли потім починає шукати людину, щоб надати реальну допомогу, нерідко виявляється, що заявник разом із родиною втомився чекати, зневірився і поїхав шукати кращої долі за кордон.

Однак маємо принаймні два дієві шляхи розв’язання проблеми. Наприклад, люди, які перемістилися вже 2 і більше років тому, осіли в обраному регіоні й влаштувалися там на роботу, за цей час встигли стати економічно активними членами нових громад. Вони мають нехай невеликі фінансові можливості для цієї справи. Тому групи таких людей, об’єднавшись і допомагаючи одне одному, будують за межами великих міст так звані таун-хауси — осередки з невеличких приватних будиночків, які коштують не дуже дорого, але розв’язують їхні проблеми із житлом принаймні на перші 3—5 років. Отже, ці ВПО вже розв’язали свої проблеми із помешканнями і не потребують допомоги держави.

Також, за словами представника уповноваженого, добре, що запрацюють програми, за якими держава надасть відчутну допомогу тим, у кого грошей ще менше, але вони є. На жаль, багато переселенців не мають заощаджень навіть на те, щоб розв’язати цю проблему паритетно з державною допомогою. Щоб з’являлося більше соціального і тимчасового житла, створювався й розвивався його фонд, у цьому мають бути зацікавлені місцеві влада і громада, але так далеко не скрізь і не завжди. І їх можна зрозуміти, адже у всіх населених пунктах є місцеві жителі, які перебувають на черзі щодо покращення житлових умов не лише роками, а й десятиліттями. І, звісно, їм не дуже усміхається перспектива перебувати там і надалі, якщо їх із неї посунуть новоприбулі члени громади. Отже, створюється конфлікт інтересів, що не додає плюсів у ставленні місцевих до переселенців. І якщо не можна всім допомогти через житлові програми, слід шукати інші шляхи, переконана фахівець.

Отже, фахівці офісу уповноваженого закликали владу поміркувати над питанням додаткових податкових пільг для тих, хто здає житло в оренду саме переселенцям. Наприклад, фіскальна служба не каратиме тих, хто робитиме це, не сплачуючи податків до місцевого бюджету. Але й розмір оренди ці люди встановлюватимуть не на власний розсуд. Його можна визначити у фіксованій розумній, меншій за ринкову та підйомній для ВПО сумі з огляду на регіон розташування. Або держава може надати орендодавцям податкову пільгу і застрахувати їхнє житло на час, доки там за угодою мешкатимуть переселенці. Щоб власники не побоювалися здавати його в оренду саме ВПО.

А оформлення угод, тобто законних юридичних відносин між надавачами та орендарями дуже важливе для того, щоб останні мали право на отримання субсидії. Адже закон нині визначає, що отримувати допомогу на сплату компослуг має право або власник житла, або людина, яка уклала з ним офіційну угоду про найм.