Семен Гулак-Артемовський, Тарас Шевченко — два світочі нашої культури, майже ровесники, близькі земляки, адже між їхніми малими батьківщинами — Городищем і Керелівкою — 40 верст. Їх єднала щира дружба, а ще синівська любов до рідної України, самовіддане служіння своєму поневоленому Москвою народові. Тож закономірно, що серед експонатів городищенського музею співака і композитора є й пов’язані з іменем геніального поета. 

І чи не найпершої уваги заслуговує звичайна... цеглина. Насправді вона унікальна,  бо з видряпаними Шевченковими рядками: «Чи буде суд! Чи буде кара! Царям, царятам на землі?» з поезії  «О люди! люди небораки!»

Наприкінці 1960-х цеглину знайшов і передав до музею школяр із села Орловець Городищенського району Петро Калюжко. Було зрозуміло, що напис зроблено на заготовці-сирівці, а вже потім випалено. Отже, може йтися про давню орловецьку цегельню. Адже слова написано за російським правописом з літерою ъ, характерною у текстах до 1917 року.

Звісно, більше розповісти про свою знахідку міг би сам Петро Калюжко. Проте в Орловці з ним зустрітися не вдалося. З’ясувалося, що він тривалий час працював у місцевому колгоспі, потім лісником, згодом виїхав на Кіровоградщину, продавши обійстя. Про це розповів житель Черкас уродженець села і в минулому його сусід і товариш Іван Сторчовий, допомігши відновити історію цеглини.

З’ясувалося, що домівка Петра Калюжка була під горою Бучихою (горами тут називають круті горби). Хлопцем і він, і багато орловчан часто ходили на ті пагорби, всіяні цеглою. Саме тут Петро знайшов безцінну реліквію. Отже, тут розташовувалася цегельня?

— Так, — підтверджує Іван Трохимович. — Ще малим мені розповідали про неї. Казали, що була вона ще з Шевченкових часів. 

Цегельний завод був чималеньким. Як твердить І. Сторчовий, дав цеглу для спорудження чи не першої на Правобережжі цукроварні (1834 рік),  будівництва розкішного палацу місцевих поміщиків польських графів Потоцьких. Тож напис на цеглині слід датувати другою половиною ХІХ сторіччя. Він свідчення величезної популярності слова Кобзаря, яке  гартувало вільнолюбний дух козацької нації.

Ольга ОСИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»