«Жди меня, и я вернусь…» Пам’ятаю, як рядки з цього вірша, написаного дідом, Женя Симонов, відомий російський еколог, читав нам, українським колегам, після семінару в заказнику «Батьківщина журавлів» («Журавлиная родина», Підмосков’я) наприкінці 1990-х.

Нині Женя — серед тих, хто підписав лист підтримки від російських екологів. Підписав, бо пам’ятає сімейні перекази про воєнні жахи, бо добре знає, чим обертається війна для людей та довкілля, бо екологи колишнього СРСР досі підтримують дуже тісні контакти.

Науковці пишуть, що долі України й Росії та їхніх народів нерозривно пов’язані, що їм близькі й зрозумілі українські екологічні та інші проблеми, спільні для наших країн: і стрімке руйнування природного надбання, і недалекоглядність систем державного управління, і тенденційна офіційна інформація, і безмежна корупція, і жахливе матеріальне розшарування людей, і розвал системи особливо охоронюваних природних територій, і браконьєрство всіх мастей, і націоналізм, і багато інших.

Але… Втручання у внутрішні справи суверенної України неприйнятне — хоч би чим його мотивували і хоч би з якого боку воно здійснювалося. А спроби розв’язання будь-яких проблем між нашими країнами військовими методами — варварство, якому немає виправдань. «Наміри тих, хто організував і роздуває пожежу між нашими країнами, аморальні й злочинні, вони увійдуть в історію з Геростратовою славою. Україна і Росія можуть і повинні жити в мирі та злагоді», — завершують звернення десятки уповноважених від організацій та окремі активісти з Далекого Сходу, Уралу, Сибіру та багатьох інших регіонів Росії.