Схоже, вітчизняні законодавці поставили крапку в дискусії щодо дати місцевих виборчих перегонів: офіційно оголошено, що чергові, як і передбачено чинним Основним Законом, вибори до місцевих рад відбудуться в жовтні цього року.

Подія знакова і з огляду на фінішну пряму найуспішнішої української реформи місцевого самоврядування, тісно пов’язаної з нею децентралізації повноважень і коштів, які центр уперше в сучасній історії часів Незалежності передав територіям.

Щоправда, до цього ще треба докласти чимало законодавчих та організаційних зусиль. За період реформи (з 2015-го) утворено 1029 об’єднаних територіальних громад, в яких проживає 33,3% загальної чисельності громадян, вони займають 44,2% загальної площі країни і згуртували на засадах спроможності нових потужних утворень 4698 невеликих подрібнених органів місцевого самоврядування (цифри взято з офіційної статистики на початок 2020-го).

Водночас допоки нереформованими залишаються понад 6 тисяч громад, хоч, зрозуміло, об’єднавчі процеси там тривають, вже готові й затверджені урядом перспективні плани областей. Розпочато реконструкцію другого рівня територіального поділу, завдяки якому більш як пів тисячі нинішніх районів мають стати сотнею нових потужних та ефективних утворень субрегіонального рівня.

Певна річ, подальші кроки реформаторів потребуватимуть невідкладного внесення змін до Конституції, однак уже зрозуміло: зупинимося на пів дорозі — змарнуємо всі попередні досягнення. Переважна частина жителів нових ОТГ (принаймні, про це свідчать соціологічні дослідження, зроблені на замовлення Програми РЄ «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні») вже на практиці упевнилася в потрібності реформування, отримала вищий рівень життя та якісніші адміністративні послуги, відчула переваги децентралізації. Натомість нереформовані місцеві ради ризикують залишитися завжди бідними родичами на узбіччі загального розвитку.

Усе це, зрозуміло, не може не позначитися на суспільних настроях, бо місцеві вибори так чи так зачіпають інтереси кожного громадянина держави. Усі ми є членами якоїсь конкретної громади — від столичного мегаполіса до віддаленого селища на сході, заході, півдні чи півночі країни.

Вибори до органів місцевого самоврядування — чи не найкращий (а може, навіть єдиний) шанс щось змінити, на холодну голову проаналізувати діяльність місцевих менеджерів, яких ми на визначений законодавством строк фактично наймаємо на роботу й утримуємо коштом платників податків. Тож гріх, як мовиться, не скористатися можливістю прискіпливо оцінити дії попередньої влади (ради, її очільника, виконавчого комітету, депутатського корпусу). І так само розсудливо і зважено підійти до нового вибору на наступні п’ять років.

А чутливим камертоном суспільної думки були, є і, сподіваємося, завжди будуть ЗМІ — такий непорушний закон демократії. Принагідно ми згадали про медіаспільноту ще й тому, що розпочався і триватиме до 20 вересня черговий загальноукраїнський конкурс журналістських робіт 2020 року «Реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади», яким зокрема традиційно опікується Міністерство з питань розвитку громад та територій за підтримки Ради Європи.

Зазначимо, що умови конкурсу залишаються незмінними, як, утім, і винагорода переможцям. Та нашим регіональним колегам у їхніх творчих пошуках цього разу доведеться щоразу проходити між Сциллою і Харибдою. Тобто в жодному разі не сплутати мету творчого суперництва щодо «підвищення поінформованості та обізнаності громадян про можливості й переваги реформи» із звичайнісінькою передвиборною джинсою, як називають піар за гроші, спроможною легко звести нанівець здобутки української децентралізації.

«Засоби масової інформації мають право і обов’язок інформувати громадян і вимагати від публічної влади роз’яснень та відповідальності, — нагадує керівник департаменту доброго врядування Ради Європи Даніель Попеску. — Ідеться про забезпечення прозорості, доступ до документів, безперешкодне поширення інформації про діяльність місцевих рад. Усе це складові доброго врядування, європейського стандарту місцевої демократії».

Марія ЛАГІДНА
для «Урядового кур’єра»