ОПИТУВАННЯ

Хто платить за підвищення кваліфікації офісних працівників

«Забудь усе, чого тебе вчили в інституті!» — такими словами зустрічали на першому робочому місці молодих фахівців на початку 1980-х. Мали на увазі, що надто багато вивченого у виші для роботи не згодиться, а того, що справді треба, — навчать безпосередньо на робочому місці. Нині ж керівник фірми шукає офісного працівника, який уже володіє й робочими інструментами, й необхідними знаннями, і навичками.

Проте одного разу набутих знань на все життя не вистачить. Адже час і обставини вносять свої корективи, йде зміна чи вдосконалення робочого процесу, а отже, без підвищення фахового рівня — ніяк.

Працівник радянських підприємств чи установ (отих, що «забудьте, чого вас учили…») раз на кілька років обов’язково мав пройти спеціальні курси, вони зазвичай тривали місяць і оплачувалися державою (тоді ж усе було державним). Багато хто їх сприймав як додаткову відпустку. Тим часом керівникам це не надто подобалося, бо на місяць людину виривали з робочого процесу, а віддача від тих курсів здебільшого була низькою.

Тепер же роботодавець сам має визначитися, чи зацікавлений він у додатковій освіті працівника і чи готовий платити за неї. Фахівці компанії HeadHunter з’ясували, що 77% офісних працівників хоча б один раз підвищували кваліфікацію за рахунок роботодавця. Як прокоментувала «Урядовому кур’єру» цю цифру керівник дослідницького центру компанії HeadHunter Уляна Ходорівська, це досить багато. Хоч до західних практик нам ще далеко. За рубежем схема роботи з персоналом краще напрацьована, втім, ми той досвід і переймаємо. У нас же ефективність підвищення кваліфікації працівників ще не всі роботодавці усвідомили.

До речі, такі навчання — це й кроки до «вирощування» топ-менеджерів у своїх лавах із фахівців нижчого рангу. Закривати керівні вакансії з внутрішніх резервів виявилося дешевше й ефективніше, ніж брати на них людей, як кажуть, «зі сторони».

Тож не дивно, що роботодавці платять за освіту фахівців середньої ланки частіше, аніж за навчання топ-менеджерів. Вочевидь, тут не останню роль відіграє й «цінове питання»: що вищий статус працівника, то дорожчий курс йому потрібен. А з іншого боку — чим вища посада, тим більше людина хоче вчитися. Серед лінійних менеджерів вважають додаткову освіту необхідною 75%, серед управлінців середньої ланки — 88%, а серед топ-менеджерів — 91%.

Цікаво: що більша компанія, то активніше вона підвищує фаховий рівень співробітників. Так, 80% невеликих і середніх компаній — учасниць дослідження взагалі ігнорують цю справу.

За фаховим показником найбільше потребують додаткового навчання ІТ-спеціалісти (94%), агроменеджери (92%) та працівники сфери послуг (90%). Найменше зацікавлені в цьому працівники готельного та ресторанного бізнесу. Як зауважила Уляна Ходорівська, це тому, що їх навчають на початку роботи відповідно до специфіки того чи іншого закладу. А професійний рівень вдосконалюється в ході праці. 

Втім, з’ясувалася цікава річ. Навіть якщо роботодавці зацікавлені у підвищенні кваліфікації працівника і якщо коштів на це не шкодують, то до робочого часу ставляться досить ревниво. Так, тільки 25% згодні відпустити людину на навчання замість роботи. 33% працівників навчаються вечорами і стільки само — у вихідні. А 9% опитаних для підвищення кваліфікації доводиться брати відпустку.