Перше старшина з позивним «Трак» здійснив після деокупації правобережжя Херсонщини. Коли його рота після важких і кривавих зусиль дійшла до обласного центру. Хто вважає, що ворог просто так полишив свої надійно облаштовані позиції та із власної волі відійшов за річку, той глибоко помиляється. Тому «Трак» буквально на пузі проповз зайняті 46 окремою аеромобільною бригадою плацдарми на тоді ще окупованому березі Інгульця. Спробував на смак гіркоту землі й смертельну солодкуватість порохового гару.
«Серце гріла одна мрія: зачерпнути води із Дніпра й від душі вмитися на визволеній від ворога території, — із приємністю пригадує Роман Ромей. — І ця мрія здійснилася поблизу Каховки!»
А з’явилося це бажання після того, як окупанти мало не парадним маршем пройшлися півднем України. Злість і гаряче прагнення помститися та особисто вигнати загарбників з нашої землі перевищили острах за родину. А щоби повністю бути спокійним за сім’ю, Роман спершу вивіз близьких з-під носа окупантів — з півночі Чернігівщини. Позаду його автомобіля вже гриміла канонада російського наступу.
Убезпечивши близьких, Роман зі спокійною душею повертався, але його край уже було окуповано. Тож довелося зупинитися в Житомирі й там звернутися до військкомату. А яким може бути подальший бойовий шлях чоловіка із серця українського десанту? Лише в ДШВ. Так колишній командир танкового екіпажу часів АТО, про що нагадує позивний «Трак», перекваліфікувався на десантника, ставши згодом головним сержантом аеромобільного взводу.
Про хлопців, які служать пліч- о-пліч з ним, він лише найкращої думки. «Взвод — супер. У будь-яких ситуаціях стою за своїх хлопців. А вони завжди підтримують мене. Ми всі разом довели це під час деокупації частини Херсонщини, в боях за Бахмут і Соледар», — з гордістю констатує «Трак».
Іноді посеред фронтових буднів Роман згадує стукіт коліс пасажирських потягів. У цивільному житті він пройшов шлях від провідника потягів Київ — Севастополь і Київ — Бердянськ до начальника поїзда. Звідси логічно випливають і його наступні мрії: визволити Бердянськ і рясно вмитися в Азовському морі. А також після визволення Криму й Севастополя повторити цю водну процедуру в одній із севастопольських бухт. І так пройти історичною спіраллю, розставивши все на остаточні місця.
Оскільки перше бажання здійснено, подальші цілком реальні. І цьогоріч вони мають неодмінно здійснитися. Навіть попри поранення під Соледаром. Але все буде гаразд, переконані його бойові побратими.
Юрій МЕДУНИЦЯ,
офіцер служби зв’язків з громадськістю 46 оаембр,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+