Нині в Україні це чи не найбільший фестиваль міжнародного рівня. Навіть у важкий для країни час його організатор Херсонський академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша бачить свою місію у розвитку форуму саме для підтримки українців.
— Уже очевидно, що ми, діячі мистецтва, поєднуємо людей, — сказав художній керівник театру і директор «Мельпомени» Олександр Книга. — На виставу приходять різні люди, а за дві години виходять об’єднані ідеєю, яку автор, режисер і актори їм дали. А необачний політик кидає якісь ідеї й роз’єднує цих людей. І ми знову все склеюємо докупи. Якщо торішня «Мельпомена» відбувалася під гаслом «За єдину Україну», то девіз цьогорічної — «Театр у пошуках істини». У кожній з 24 вистав відомих колективів з України, Грузії, Угорщини і Португалії було запропоновано якщо не самі істини, то важливі кодові питання на їхньому шляху. І в цьому допомагала особлива увага фестивалю до сучасної драматургії й сучасного осмислення театрального дійства.
Філософська драма «За дверима» В. Борхерта Львівського академічного театру «Воскресіння» (режисер Я. Федоришин) запропонувала болісну актуальну розмову про те, як із війни приходить вояк і залишається поза життям. Спасіння — в любові.
Камерні вистави «Лист до Бога» та «Льовушка» за оповіданнями Анатолія Крима (режисер І. Славінський) Миколаївського театру драми і музичної комедії — своєрідна мудра хрестоматія взаєморозуміння між людьми різних національностей.
Вразив глядачів актуальністю і майстерністю новий спільний проект київського експериментального театру «Золоті ворота» та академічного Молодого театру «Сталкери» українського драматурга Павла Ар’є (режисер С. Жирков). Історія сім’ї з Чорнобильської зони відчуження нагадала про стагнацію життя всієї країни. Прямі алюзії із сьогоденням активно виникають і в новій виставі господарів форуму «Будинок на кордоні» (режисер С. Павлюк). Вона — насамперед про кордони в душах людей і вторгнення влади в їхній особистий простір. Як колись сказав автор п’єси видатний польський драматург С. Мрожек, «людина живе абсурдно і не думає про це постійно, та час від часу це усвідомлює». Саме такий період нині переживає світ, а театр талановито нагадує нам про цю істину.
Португальський театр «СТВ СіrcodeBraga» у виставі-діалозі «Малюнок Пікассо» Д. Хетчера порушує тему антагонізму митця і фашистського режиму. А в другому спектаклі «Останній акт» — про складні пошуки в сучасному театрі. Очевидно, що і в досить заплутаному психологічному сюжеті «Солдатів Караді» М. Апаті у спектаклі угорського театру ім. Йокая (м. Бекешчаба) на першому плані — істина про те, що завжди потрібен шанс на людську гідність. І навіть у класичному «Вишневому саді» А. Чехова Тбіліський академічний російський театр ім. О. Грибоєдова (Грузія) у своїй версії порушує питання, які щодня в нас виникають.
І те, що все місто на відкритті фестивалю підтримало карнавальну ходу з рекордною кількістю виконавців українського гопака, і на кожну виставу були продано квитки, і заповнені зали довго не відпускали акторів, і на ці спектаклі запрошували бійців АТО, — теж істина, яку в Херсоні «мельпоменівці» вже знайшли.
Галина ЦИМБАЛ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+