У плані відзначення 100-річчя подій Української революції 1917—1921 років є  проект «Місця пам’яті».

Добре, що на загальнодержавному рівні вирішено поновити в історичній пам’яті події столітньої давності. Нині завдяки активістам Київської міської організації товариства «Меморіал», науковців і крає­знавців зібрано десятки тисяч  документів, які свідчать, що в Україні тривала народна війна за самостійну соціально справедливу державу. Радянська пропаганда  називала збройні селянські повстання в Україні «політичним бандитизмом», «замахами куркульських та контрреволюційних елементів проти представників радянської влади».  Але вже в 1919—1920 роках, за свідченням самих більшовиків, проти них зі зброєю в руках в Україні вели боротьбу понад  мільйон повстанців. Під час жорстоких придушень народного  спротиву  каральні загони НК знищили 400 тисяч українців.

Про  повстання в селі Медвин на Київщині переповім зі спогадів рідної бабусі Євгенії Мехтодіївни та інших свідків тих подій.

У червні 1920 року в Медвин, вибивши денікінців, зайшли червоні загони. Було створено революційний комітет. На загальних зборах  його керівництво оголосило мобілізацію до лав Червоної армії всіх чоловіків, здатних носити зброю, встановили великий продподаток і жорстоке покарання за саботаж розпоряджень нової влади. Після цього почалося цинічне пограбування приватних господарств. Озброєні прод­загонівці під мітлу забирали у людей останнє збіжжя. В одному обійсті багатодітної родини  господар, захищаючи добро, накинувся на грабіжників з вилами. Зчинилася бійка, пролунав постріл. Він збурив усе село. Медвин повстав.

26 серпня 1920 року,  обравши отаманом Хому Сидоренка, медвинці почали оборону села: на всіх підступах прикопали в землі борони вістрям догори. Сидоренко організував мобільний загін, який почав діяти на території всього Богуславського району. У селах Лука, Ківшувата, Бране Поле  селяни палили мобілізаційні картки, чинили опір продподатківцям.

У цей час більшовики перекидали свої війська на врангелівський фронт.  Неподалік Медвина зупинився один з обозів  армії Будьонного. Повстанці розгромили його, а коней, майно і зброю  роздали селянам і новобранцям.

10 жовтня  більшовики відрядили в Медвин великий каральний загін. Після трьох днів героїчної оборони повстання  жорстоко придушили. Окупанти зібрали медвинців на майдані й почали підбирати  чоловіків 18—30 років. Усього до ста осіб. Їх вивезли за село і порубали шаблями. Медвин підпалили з усіх боків. За димом пішло майже 600 садиб.

Нині  на місці упокоєння жертв червоного терору стоїть скромний дубовий хрест. На гранітній плиті біля підніжжя викарбувано 59 прізвищ медвинських повстанців. Імен інших, хто був із сусідніх сіл, не встановлено.

Післямова. Повертаючись до подій столітньої давності на тлі тих, що відбуваються нині, мусимо з гіркотою констатувати:  прагнення українців до свободи залишаються  кісткою в горлі російського тоталітаризму.  І нехай мине 200, 1000 років, ми і наші нащадки не повинні забувати,  якою ціною здобував наш народ незалежність.  Уклонімося козацьким курганам, меморіалам жертв Голодоморів, розп’яттям і обеліскам на могилах воїнів. Багато їх на нашій  стражденній  землі. 

Василь ЧЕРНЯШЕНКО
  для «Урядового кур’єра»