До Дня захисників та захисниць України рівненські журналісти видали книжку «Рядові неоголошеної війни», яку презентували в обласній науковій бібліотеці. Це збірник матеріалів, уміщених у періодичних виданнях — від районних газет до «Урядового кур’єра».  До речі, відкривають книжку саме наші нариси про Героя України Ігоря Гордійчука («Червоні яблука від мами» — «УК», 27 листопада 2014 року), нині начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна, і «кіборга» Федора Мисюру («Вижити допомогла любов» — «УК», 13 жовтня 2015 року), нині начальника управління інфраструктури та промисловості Рівненської ОДА.

Україна перетворюється на цифрову державу. Постійно запроваджують нові цифрові продукти, які полегшують життя українцям. Ідеться про цифровий паспорт, найшвидшу у світі реєстрацію бізнесу, ковідні сертифікати тощо. Цифровими продуктами, започаткованими протягом останніх 1,5 року, за словами віцепрем’єр-міністра — міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, нині користуються 15 мільйонів українців. 

 2014 року  одними з перших на герць з московитським ворогом стали добровольці. До унікального руху долучилися чоловіки й жінки, люди різного віку, соціального рівня й освіти. Чи не найголовнішою рисою, притаманною цим мужнім людям, була вмотивованість. Бажання захищати рідну землю переважувало брак вишколу, належного обмундирування і матеріального забезпечення.  І вони блискуче виконували бойові завдання. Та, на жаль, багато  віддали за перемогу найдорожче — власне життя.

Його могила — на центральному кладовищі в рідному Білопіллі. На пам’ятнику викарбувано дати життя: 24.07.1979 — 13.08.2014. Тобто доля відвела йому лише 35 років. Ще б жити й жити, радіти сонцю і небу, синочку і дружині, батькам, сестрі, родичам, друзям, військовим побратимам. Але не судилося. 

На станції «Покровськ» вийшли майже всі пасажири купейного вагона потяга  Київ — Авдіївка, в якому я їхав. До кінцевого пункту (а це ще майже година дороги) зашилися лише кілька людей. Тут я нарешті відчув, що наближаюся до фронту. До речі, із 30 серпня по 3 вересня 2021 року через обстріли позицій ЗСУ з боку російських агресорів та «денеерівських» бойовиків Укрзалізниця змушена була  припинити рух поїздів поблизу станції «Авдіївка». Місто не постраждало, але його жителі отримали чергове нагадування про те, що лінія фронту проходить його околицями.

4 жовтня командувач військ оперативного командування «Захід» полковник Сергій Літвінов на плацу військової частини урочисто відрекомендував новопризначеного командира Князівської 14 ОМБр підполковника Олександра Охріменка. Полковник Літвінов висловив упевненість, що під його командуванням особовий склад військової частини й надалі на високому рівні, гідно та з честю виконуватиме найважливіші завдання, які стоять перед Збройними силами України.  

Перші достовірно встановлені гідрологічні спостереження розпочали на порожистій частині Дніпра запорозькі козаки в середині XVII століття. У Києві початок систематичних гідрологічних спостережень пов’язаний з Максимом Берлинським, який їх проводив на Дніпрі з 1796 року.

Хоч держава останнім часом розгортає дедалі ефективнішу боротьбу проти вчинення домашнього насильства, кількість його виявів, навіть на тлі посилення покарання за цей злочин, здається, не зменшується. Над подоланням цієї соціальної біди працюють десятки урядових, міжнародних, муніципальних, громадських організацій, правозахисники та правоохоронці.

Перший санітарний лікар і соціал-гігієніст України Веніамін Португалов (20.10. 1835—1896), який працював у Полтавській губернії, у наукових статтях і монографіях, а він їх написав понад 200, акцентує на тому, що в історії епідемії, пандемії чуми, холери, натуральної віспи, тифу, туберкульозу тощо були завжди і забирали життя мільйонів людей. Тому в цивілізованому суспільстві обов’язково має бути компетентна державна служба, яка спеціалізується на таких захворюваннях і спроможна їм протистояти.

Село Воздвиженське Шосткинського (донедавна Ямпільського) району на Сумщині лежить у глибинному Поліссі, майже за дві сотні кілометрів від обласного центру, віддалік гомінких трас і міст. Буваючи тут, мимоволі думаєш: чим потрібно було керуватися, наскільки перейматися долею земляків, щоб залишити комфортний і високоосвічений Мюнхен і переїхати до глухого напівзабутого Воздвиженського, аби жити поруч із селянами, організувати унікальне для Європи трудове братство, що стало практичною і зримою моделлю християнської цивілізації?